• Мирослав Дочинець

    Мирослав Дочинець

    В рядках – свобода слова, між рядками – свобода мовчання
  • Потрібна книга – в потрібний час

    Потрібна книга – в потрібний час

  • 1
  • 2

Замовлення книг із сайту

Дорогі гості сайту. Ви можете замовити за ціною видавництва будь-які книги, відправивши листа з вашими побажаннями та координатами на E-MAIL: mido.mukachevo@rambler.ru

Мукачево – як геобіополітична домінанта Закарпаття.

Над цим міркує мукачівський журналіст, письменник і видавець Мирослав Дочинець.

– Що таке – бути мукачівцем?

– Це – бути в себе Вдома. Відомо, що люди поділяються на дві категорії –люди дому і мандрівники. Так от, мукачівці в переважній своїй більшості –"домашні", тобто відчуття свого Дому глибоко вкорінене в них. Бо стіни цього міста комфортні, благодатні, органічні для мешканців. Напевно, цим пояснюється парадокс, що чимала армія керівників, ділових людей, ба навіть відомих політиків доїздять на роботу в Ужгород і навіть за кордон, не міняючи місця проживання. В історичному контексті саме в Мукачеві найбільш охоче селилася панівна угорська і чеська верхівка, радянські визволителі. Особисто я мав можливість після навчання залишитися у Львові, був кликаний на престижну роботу в Київ, десять років віддав Ужгороду, але серце не обдуриш. Воно саме, як тіло одяг, приміряє  зручне середовище, вибирає рідний простір.

Імміграційна статистика також потверджує це. З Мукачева назавжди виїздять дуже неохоче. Німці фактично не продають свої будинки, щоб було куди вертати бодай зрідка, угорці повертаються сюди відкривати бізнес, росіяни відправляють дітей і онуків, щоб ті дихнули ароматом вина і європейської культури.Готельні номери переповнені туристами-євреями, які навіть не думають забирати звідси кістки батьків. З сотень зворушливих історій я знаю, що мукачівець залишається мукачівцем і в Єрусалимі,  і в Пітері, і в Сіднеї, і в Нью-Йорку, як наш хлопець Апекс Ровт, котрий, сягнувши світових бізнесових висот, таки повернувся розбудовувати рідне Мукачево і його околиці. Бо тут його  серце.

– Чи має Мукачево свій особливий дух?

– Безумовно. Інакше чому б тут розташувалися найвищі духовні інстанції всіх релігій краю. Чому б саме тут князь Корятович узрів благодатне місце для святої обителі. Тут не просто особливий дух, тут особлива геобіоенергетична домінанта, яку завжди відчували і відчувають мукачівці. У келії Ілони Зріні в Паланку, приміром, петербурзькі фахівці зафіксували енергетичний потенціал, рівний тибетським монастирям. Знаю достеменно, що одна лікар-екстрасенс щороку приїздить з Італії, щоб "підживитися" енергетичною силою наших монастирських стін. Ще блаженної пам'яті архімандрит отець Василій Пронін (енциклопедист, археолог, філософ, історик) зауважував, що Мукачево лежить у потужному духовному трикутнику з його трьома вершинами – замок Паланок, Монастир і Червона Гора, де в печерах споконвіків селилися схимники-ченці. Зараз тут його учень отець Микола Рішко зводить унікальний духовний комплекс Всіх Скорботних Радість... Але дух, як відомо, й тіло рве до бою. Саме на мукачівських теренах найпомітніше окреслені  різні національно- і соціально-визвольні рухи – антитурецький, антигабсбурзький, комуністичний, просвітянський, русинський, нарешті – націонал-патріотичний. Все це, безумовно, йде від тих живлющих соків потужної духовної кореневої системи, з якої постало Мукачево.

– А як відбився на обличчі його багатонаціональний і багатоконфесійний вимір?

– Ця багатоликість не розмила цілісного образу королівського ( милістю королеви Єлизавети Мукачево отримало магдебурський статус), а навпаки – додала йому додаткового аромату громадянської поліфонії. Так виграє купажне вино, виброджене на різних сортах з різних винниць. Тільки на мукачівських лавицях ви почуєте неквапні бесіди статечних стариків, що непомітно для себе переходять з угорської на швабську, з російської – на русинську, а потім завзято плескають на мітингах "Нашої України". Лише в мукачівській лазні побачите як православний відставник любовно парить рабина. А як бережно ставляться в колективах до свят і традицій  своїх колег. Повірте, в комунальних дворах угорець не буде виконувати грубу роботу у православний празник, і навпаки. Химерно поєднані не лише спільний побут, родичання,  лексика, кулінарія, але й ментальність.

– Отже, Мукачево, Мукачівщина мають і свої певні ментальні риси.

– Звісно. Я б сказав, при своїй різності це досить однорідна, самодостатня спільнота. Звичайно, череда змінних панівних режимів залишила і тут, як і повсюдно, свій психологічний відбиток – пристосуванство, недовірливість, соціальний егоїзм і політичний скепсис. Зате зберігся вроджений аристократизм духу, самоповага, непровінційність поглядів і непокірність диктату згори.  Мукачівці не чекають зі слабкого і корумпованого центру ні милості, ні милостині. Вони красномовно підтверджують шевченківську формулу: "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля". Доводять, що модель успішного і красивого хазяйнування можна  запровадити і в себе вдома, власними руками.

 Ця одностайність вибору і волі  особливо зримо проявляється останнім часом, коли постала реальна загроза знівелювання  окремішності, виразності цього міста. Ці процеси бурлять добрий десяток років.  Але мукачівцям щаситить на лідерів, чого не скажеш про ужгородців і закарпатців загалом. Спочатку – Михайло Токар (Геша), фігура ще досі належно не оцінена нашою крайовою новітньою історією. Хоча у ті смутні часи він зробив більше для гармонізації соціально-криміногенної ситуації , ніж влада і каральний апарат. Бо не дав пролізти в Мукачево і в область дикому безпредєлу зі сходу, запровадив суворий порядок і регламент у стихійні ряди народжуваного в муках розборок  бізнесу. За це й поплатився. Відтак з'явилися лідери нової формації, що поєднали в собі діловий потенціал, інтелект і політичну волю. 

Хочу зауважити, що не національність, не релігія, не гроші нині розмежовують мукачівців, а імпортований політичний авантюризм. Втім, впевнений, що й надалі їм не забракне здорового глузду і терпіння зберегти здорову єдність до кінця.

– Чим Мукачево відрізняється від інших закарпатських міст і містечок?

– Отою ж "осібністю", якоюсь закодованою благополучністю. Знаєш, у 20-30-ті роки в Мукачеві проживало до 50 відсотків євреїв і маса циган. Ці паразитуючі народи, як відомо, оселяються лише в дуже сприятливих умовах . Можна собі уявити, як нуртувало тут ділове життя, щоб прогодувати таку армію. Старожили розповідають, що вздовж  нинішньої вулиці Миру стояли шеренги лотків з ананасами і кокосами, а до ресторану "Венеція" на човнах по Латориці підвозили живу заморську рибу. Зараз, коли облуплюють стару штукатурку, майже на кожному будинку видно сліди замурованих вітрин. Мукачево споконвіків було крамарським варошем, котрий завдяки євреям, торгував з цілим світом. Недарма потім саме тут розмістилися всі обласні бази. Ще сто років тому Мукачево успішно конкурувало з Ужгородом. За даними голови міської управи П. Петригалли, якщо білий хліб в Ужгороді коштував 4.40 корун, то в Мукачеві лише 4.05, яловичина відповідно 13-12 корун, молоко за літр 2-1.5 . Ця тенденція зберігається й нині. І частка промислового виробництва Мукачева більша, ніж Ужгорода.

 А ще наше місто споконвіків було виноградно-овочевим, цю особливість потім розвинули прийшлі болгари. Після війни на ці дві ознаки наклалася ще й мілітаристська. Справа в тім, що офіцерам визвольної армії тут так сподобалось, що вони сотнями захоплювали особняки, цілі вулиці і звозили потім сюди  трофеї з пограбованої Європи. Під непомірний офіцерський контингент доводилося створювати різні підрозділи – так Мукачево стало військовим центром. Але це мало і свої позитивні моменти. Освічені військові були добрими інженерами, будівельниками, керівниками, що мали зв'язки з цілим Союзом. Це згодилося в промисловій розбудові. А їх дружини – вчительки, лікарі, артистки – внесли новий струмінь у культурне життя. Досі ми єдине в області місто, що має російський театр, найсильнішу пушкінську школу і найкращу руську баню. За це їм спасибі. 

– Чому Мукачево не любить Ужгород? Де коріння цієї нелюбові?

– Якщо й не любить, то це така собі поблажлива нелюбов родовитого дворянина до бундючного купця. Бо справді, чим хизуватися Ужгороду!? Увага України прикута до Мукачева. Політику в краї вершать теж мукачівські хлопців – Балога, Різак ( з Бобовища), Петьовка, Нусер, Іванчо ( нехай дарує нам Ратушняк, чия мати теж з Мукачівщини). В науці і культурі здебільшого також домінують вихідці звідси. А в коридорах влади, в силових структурах...Кортить перефразувати відому римську приповідку: достойники народжуються в Мукачеві, а помирають в Ужгороді. Але перед тим добряче насолять рідному Мукачеву. Дійсно, свою слабість Ужгород демонструє ще й тим, що вперто хоче поставити Мукачево на своє місце. Не знаючи при цьому свого місця в контексті України. Постійні нотації і насмішки з обласного олімпу зачіпають уже й рядових мукачівців. Адже їм повсякчас треба їздити в Ужгород за різними ліцензіями і дозволами, а вдома витримувати наїзди-перевірки. Одним словом, до закарпатської столиці вони їздять переважно з вимушеності, у справах, тоді як чимало моїх знайомих ужгородців до Мукачева приїздять відпочити, розвіятись.

– Чим Ужгород відрізняється від Мукачева?

– Стомлюючою строкатістю, розмитістю форм, не облаштованістю. Провінційність тут більше кидається в очі, немає нарядності, внутрішнього  шарму, що вирізняє Мукачево. Придивися: в Ужгороді і вулиці сіріші, і люди сухіші, понуріші. Він більш злюмпенізованіший, це й вибори показують, і лідери, яких вибирають ужгородці. Звичайно, в Ужгороді зібрався сильний інтелектуальний потенціал, але він чомусь роздроблений, внутріантагоністичний. Великий вододіл між Ужгородом інтелігентним і робочим. У Мукачеві ці грані м'якші. Знаю, з якою охочістю ужгородські художники тут виставляються, а літератори влаштовують творчі зустрічі. Тут їм більше раді. Мабуть, знову ж таки спрацьовує давня духовна традиція.

– То, може, згадаємо відомих мукачівців, які увійшли до світового чи національного контексту.

– Це вдячна справа, бо наша лінива пам'ять дотепер ще не розібралася зі своїм золотим інтелектуальним фондом. Яку б не проглядав енциклопедію крайових знаменитостей, у кожній цей поважний список складається десь на 70 відсотків з мукачівців або тих, що якоюсь мірою причетні до міста. Що ж, назвемо бодай найіменитіших. Легендарна Ілона Зріні.  Мігай Мункачі – художник європейського звучання, улюбленець монархів, національний кумир угорців. Михайло Андрелла-Оросвигівський – письменник і полеміст ХУІІ століття, чиї твори за ідейною наснагою прирівнюють до послань Івана Вишенського. Михайло Лучкай – історик і лінгвіст, придворний духівник Бурбонів, автор "Слов'яно-руської граматики" і безцінної нині "Історії карпатських русинів". Андрій Бачинський – єпископ-реформатор, що започаткував для русинів "золоту добу" просвітництва, поборник об'єднання Підкарпаття з Галичиною, ним щиро захоплювався Франко. Петро Лодій – філософ і педагог, декан і член правління Петербурзького університету. Анатолій Кралицький – блискучий письменник і етнограф, друг Драгоманова. Теодор Легоцький – археолог і збирач першого професійного музею. Славнозвісна родина Шенборнів-Бунгеймів, історик Іван Дулишкович, просвітитель Іван Сільвай, художник Юлій Віраг, скульптор Олена Мондич, міністр Карпатської України Августин Штефан, винахідник, член-кореспондент Паризької академії наук Августин Єнковський, письменники Лука Дем'ян, Йосип Жупан, Юрій Станинець, Юрій Мейгеш, Юрій Керекеш, хірург Олександр Фединець, олімпійський чемпіон Йосип Беца, блаженний Теодор Ромжа...Список достойних мукачівців дуже розлогий. 

– Історичні події, які прописали Мукачево у великій історії. Цікавинки, що нам маловідомі. 

– У першу чергу це часи, пов'язані із безстрашною валькірією Ілоною Зріні. Як на мене, це особистість рівня Жанни д'Арк, Марії Стюарт, Роксолани, Катерини Другої. Вона надихала на звершення двох своїх іменитих чоловіків – Ференца І Ракоці та Імре Текелі – некоронованого князя куруців. А відтак, після смерті першого і арешту другого, ініціативу визвольної боротьби взяла в свої руки. І ні турки, ні австрійський цісар не могли зламати цю жінку. Один за одним впали замки, якими володіли куруци, тільки Мукачівський, під командою великої Ілони, три роки утримував безнастанні напади і облоги. Цісарська хитрість і допомога зрадника здобули фортецю. До всього, це була жінка великого розуму, високої шляхетності  і  чарівної  зваби.

 Знаменна подія – прихід у Мукачево князя Корятовича з великим обозом ремісничого і освіченого люду. Закарпатці з прізвищами, що закінчуються на -ець, -ич, -ир, -ар, походять саме звідти. Подоляни, розселившись по краю, пом'якшили мадяризацію і латинізацію, прискорили ліквідацію кріпацтва. 

А ще набагато раніше...На археологічній мапі Європи околиця нашого міста позначена як визначний ремісничий центр кельтів, де жваво розвивалося ливарництво, гончарство, чеканка монет. Недарма згодом племена Арпада, коли  в 896 році захопили Мукачево, то святкували цю подію 40 днів. У всі часи монархи виявляли зацікавлення до Мукачева. У 1376 році королева Єлизавета подарувала йому статус привілейованого, а в 1445 місто здобуло право на самоуправу. Посли гетьмана Богдана Хмельницького вели тут переговори з Дьєрдєм ІІ Ракоці про спільні дії проти Польщі.  У 1707 році придворний радник Петра І  передав Ференцу Ракоці ІІ пропозицію царя стати королем Польщі. Мало хто знає, що саме в Мукачеві  зберігалася угорська корона Святого Стефана в смутні для країни часи. Що  під Мукачевом  у ХІУ ст. було розбито навалу хана Атламоша, а самого хана полонено. На початку ХУІІ ст. угорський король перевіз із Нодьбані  до Мукачева монетний двір і почав карбувати тут золоті й срібні монети, медалі...З Мукачевом у тій чи іншій мірі пов'язані такі імена, як Толстой, Крамськой, Бунін, Чапек, Платонов, Еріх Распе, Бакунін, Петефі, Кошут, Володимир Висоцький,  Каверін, В'ячеслав Тихонов, Андрій Вознесенський, Расул Гамзатов, Барбара Брильська, Максим Рильський, Брежнєв, Путін...Детальніше про це я розповім у книжці, яку зараз готую. 

– Як розшифруєш поняття "мукачівський клан", хто до нього входить?

– Це – команда молодих бізнесменів, політиків, інтелектуалів на чолі з Віктором Балогою. Монолітна в єдності і спрямуванні структура, хоча кожен з них цілком самодостатня особистість. І в цьому їх сила, успіх. Вони вловили вітер часу, вітер змін, і він не здув їх, не зігнув, як інших. Кажуть, Балога зробив з Мукачева європейське місто. Ні, це зробили мукачівці. Але чомусь до Балоги цього не робили. І не роблять цього зараз ні в Берегові, ні в Іршаві, ні в Ужгороді особливо не стараються...А в Мукачеві вийшло, знаєш чому? Без бджоли сад може цвісти й пахнути, але не плодоносити. А команда Балоги – це "робочі бджоли", які запліднили громадську думку і націлили людей на конкретну роботу. В чому їх сила? Вони не рафіновані політики, а політики-менеджери, люди діла з раціональним чуттям ринку. Вони –господарі, руйнівники старих схем. Звісно, вони не святі, але ліпити горшки нашої поруйнованої економіки святі не зможуть... Жорсткий прес Ужгорода й Києва гартує їх патріотизм, формує ореол мучеників. Від цього їх імідж у Мукачеві, напевно, зросте ще більше..

– Твоя думка з приводу перенесення "столиці" області в Мукачево?

– В непевному майбутньому це не виключено – чинників для цього більш, ніж достатньо. Але мукачівцям це не потрібно. Не потрібні зайва суєтність, зайва бюрократизація, нова міграційна хвиля, неодмінні в таких випадках. Та й вивіска нова – що вона дасть?! Мій старший друг, великий патріот міста Василь Ільтьо любив казати: " Мукачево не перше місто, але й не друге". Я продовжив цю формулу: Мукачево – не місто, не город, не варош, Мукачево – це Мукачево! 

– "Золотий вік" Мукачева позаду чи попереду?

– Золоті крупинки поступу знаходимо в усі часи. За Корятовича Мукачево  було однією з найнеприступніших фортець Центральної Європи. В замку було розташовано 164 гармати, а гарнізон налічував понад 6 тисяч вояків. Потужно будувалися дороги, розвивалася торгівля, відкривалися цехи, завдяки чому місто посідало чільне місце серед поселень Середньодунайської рівнини – аж до Адріатичного моря. Славою овіяна народна війна під проводом Д'єрдя Дожі, котрий хотів знищити всіх дворян, скасувати королівські привілеї, звільнити з кріпацтва селян. Осередком повстання було обрано Паланок. Правда, все це завершилось для Дожі розпеченим троном і терновою короною. Ми вже згадували про майже трирічну оборону під орудою Ілони, за якою, затамувавши подих, стежила вся Європа. Австрійський імператор змінив трьох генералів, а вдіяти нічого не міг. Суттєвого розвитку зазнало місто за семилітній період  влади куруців, очолюваних Ференцом ІІ Ракоці. Були побудовані нові дороги, заводи,  мануфактури, видавалася газета, чеканились гроші. Неоціненний вклад у край зробила графська родина Шенборнів. Навіть певний період соціалістичного газдування   приніс свої позитиви. Мукачівщина гриміла врожаями і колгоспними Героями на весь Союз, а заводи працювали на Космос, авіацію, будівельну індустрію. Нині майже всі  великі підприємства відроджені на сучасній основі, інвестори зводять нові, капітал Східної України, Росії, зарубіжжя відкриває свої представництва. Невпинно росте вартість метра житлової і комерційної площі. Зриме оновлення торкнулося і самого обличчя Мукачева. Мукачівці завжди охоче будувалися, а зараз спалахнула справжня епідемія заміни квартир на котеджі.

– Як прокоментуєш передноворічний політичний сюрприз для Мукачева?

– Все дуже просто. Найвпливовіша зараз в Україні людина вирішила зробити до Нового Року для своїх друзів подарунок – Мукачево. Вони не могли взяти його політичною боротьбою, хитрістю, силою. Тепер отримали безкоштовно на блюдечці з червоною трояндою. Нічого нового й дивного не сталося, Мукачево часто дарували васалам. З одним уточненням – Мукачево, але – не мукачівців! Історична паралель також  досить промовиста: чужий король дарував Мукачеву право на самоуправу, а свій Президент нібито відбирає його... Що тут коментувати, поживемо-побачимо...

Розмову вів Олександр Гаврош

Бібліографія

«Гірчичне зерно» (новели, 1989).

«Оскал собаки» (повість, 1991).

«Мункачі з Мукачева» (художній нарис, 1995).

«Роса на фігових листках» (мініатюри, 1995).

«Він і вона» (оповідання, 1995).

«Дами і Адами» (афоризми, 2002).

«Гра в ляльки» (нариси, есе, 2003).

«Куфрик з фіґлями» (2004).

«Аукціон зубочисток» (афоризми, 2007).

«Многії літа. Благії літа» (книга духовних настанов, 2007).

«Душа Мукачева» (публіцистика, 2008).

«Хліб і шоколад» (новели, етюди, 2009).

«Краєвид із жінкою» (мала проза, 2010).

«Булава і серце» (історичні новели, 2010).

«Лис у винограднику» (роман, 2010).

«Руки і душа» (новели, 2011).

«Вічник. Сповідь на перевалі духу» (роман, 2011).

«Дорога в небо – до людей» (художні нариси, 2011).

«Місячна роса» (етюди, мініатюри, 2012).

«Бранець Чорного Лісу» (повість для дітей, 2012).

«Криничар» (роман, 2012).

«Курси крою і життя» (художні нариси, 2012).

«Горянин. Води Господніх русел» (роман, 2013).

«Світильник слова» (есе, 2013).

«Книга духовної мудрості», упорядник М. Дочинець.

«Мудрість Карпат», упорядник М. Дочинець.

«Світован. Штудії під небесним шатром» (роман-намисто, 2014).

«Лад» (Многії літа, Вічник, Світован). 2014.

«Криничар», «Горянин» – в одному виданні. 2014.

«Напутні дари – для дітвори від карпатського мудреця Андрія Ворона». 2014.

«Синій зошит» (одкровення карпатського мудреця), 2015.

«Історії». Жінки, які перемогли. Чоловіки, які витримали. Великі, які кохали. 2015.

«Мудра книга». Мудрість духовна. Мудрість весела. Мудрість карпатська. 2015.

«Книга надиху». Уроки світу, Неба і людей. 2015.

 

Літературні відзнаки

1. Перша обласна премія в галузі публіцистики ім. М. Бабидорича (2001). 

2. Міжнародна літературна премія «Korona Karpatia» (2005) – за малу прозу.

2. Обласна літературна премія ім. Федора Потушняка (2009) – за книжку «Хліб і шоколад».

4. Премія «Лицар Срібної землі» Асоціації міст і сіл України (2009) – за книжку «Душа Мукачева».

5. «Книжка року» в Україні в галузі публіцистики (2010) – «Многії літа. Благії літа».

6. Перша премія газети «Народний лікар» (2011) – за книжку «Вічник».

7. Обласна літературна премія ім. Юрія Мейгеша (2012) – за книжку «Вічник».

8. Міжнародна літературна премія «Козацька балачка ім. О. Ільченка» (2012) – за книжку «Криничар».

9. Диплом читацьких симпатій фестивалю «Джура-фест», Тернопіль (2012).

10. Головна відзнака мережі книгарень «Є» – «Найвищий рейтинг-продаж» (2012) – за книжку «Вічник».

11. Відзнака «Золотий письменник України» Міжнародного фонду «Мистецька скарбниця» за найбільші наклади книжок (2012).

12. Всеукраїнська літературна премія імені Зореслава (2012).

13. Четверте місце в рейтингу Книжка року-2012 за «Криничара».

14. Третє місце в рейтингу «Книжка року-2012» за «Бранця Чорного лісу».

15. Відзнака міжнародної організації «ВІЖИБУ» за літературні досягнення (2012).

16. Третє місце в щорічному рейтинговому конкурсі НСПУ – за «Криничара» (2012).

17. Літературна премія клубу «Ярославів Вал» (2013) за книжку «Криничар».

18. Всеукраїнська літературна премія ім. Тодося Осьмачки – за книгу «Вічник» (2013).

19. Персональна відзнака президента Форуму видавців у Львові за книгу «Криничар» (2013).

20. Літературна премія імені Мирона Утриска Товариства бойків – за книгу «Многії літа. Благії літа» (2013 р.)

21. Короткий список (5 найкращих книг) «ВВС–2013».

22. Краща книга 2013 року на Закарпатті – «Горянин». Конкурс «Книга на Миколая».

23. Міжнародна відзнака «Віжи-3000» (2013 р.).

Тричі (2011, 2012 і 2013 рр.) номінувався на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка, отримуючи найвищі поетапні бали.

24. Лауреат Національної премії імені Т. Г. Шевченка за романи «Криничар» та «Горянин» (2014 р.)

25. Удостоєний звання Почесний мукачівець (2014) – за вклад у розвиток культури міста, а також за піднесення іміджу Мукачева в Україні та за її межами.

Уривки з творів

  • Фрагмент із книги «Многії літа. Благії літа» +

    Живи в поті чола Прислухайся до того, що нам заповідано: «В поті чола будеш їсти хліб свій». Це не покара, це – вимога, припис. Щоденний хліб (їжу) треба заслужити. Кожного дня вчинити якесь зусилля – до поту. Чи то робота, чи швидка хода, біг. З потом вийде недобра сіль і недобрі нерви. Ви помітили, що коли ми хворі чи дуже схвильовані, нас обливає потом? Важку роботу немічні можуть замінити постуванням. Та ж поміч.Навчися бачити довкола все живе і радіти йому – бадилині, дереву, птиці, тварині, землі, небу. Вдивляйся в них добрими очима і з уважним серцем – і відкриються тобі такі знання, які не знайдеш у книгах. І побачиш у них себе – упокореного і оновленого.Візьми за звичай бодай декілька хвилин всякої пори постояти босоніж на землі. Давай тілу землю, поки вона сама не покликала його. Read More
  • Фрагмент із книги «Горянин» +

    З модрини в їх домі була підлога й поріг, що за вік обтерся ногами до лакового глянсу. Вуйко Тимко, хворий на ноги, простужені ще замолоду на нічних випасах, любив сидіти на ньому. Казав, що це дерево гріє його. Наче босі ноги їх роду нагріли той поріг, і тепер це тепло віддавалося хворому тілу. Ранком через двір він, малий, гнав на пашу корів, і ті зупинялися коло призьби, обертаючи голови до вуйка. І невідривно дивилися на нього вологими жалібними очима. Треба було брати вербовий прут, аби зрушити їх з місця. Вуйкові не нудився сидіти на тому порозі цілий день. Міг підкликати собі білого когута і теребити йому гребінь або порухами здорової руки зачарувати його так, що той завмирав догори дригом і не кліпав. Підлітали птиці й підбирали з його колін крихти, чистили об ґудзики свої дзьобики. А якось малий побачив, як чорна білиця з даху призьби опустила вуйкові в долоню горішок. Він перехопив здивований погляд небожа і знітився. А білка одразу втекла в гущавник. Вуйко Тимко вже не міг ходити, але живий світ сам приходив до нього. І він цього якось соромився.  Read More
  • Фрагмент із книги «Криничар» +

    Змигнув тиждень, і я дістав від добротливого служника ще один пакуночок. А в ньому – другий рукав до сорочки. Ще одне вишите її письмо: «Люблю і пам’ятаю, журюся й надіюся». І був там складений човником аркуш цупкого паперу. «Мир твоєму серцю і добра година твоїм ділам! Здоровить тебе знакомитий чоловік Мордохей, мукачівський перекупник. Засмутили мене твої напасті. Але мудрий єврей у лихолітті радіє, а в щасті плаче. Радій і ти, сину, бо ти з тих, про яких кажуть: і молоді гусаки водять гусей до ріки. Ти ще поведеш своїх гусей. І ось підтвердження тому: гроші знайшли тебе і в тюрмі. Бо ні стріла, ні голова камінь не проб’ють, а гроші це зроблять. Я втішений, що й ти починаєш розуміти їх силу і сенс. Read More
  • Фрагмент із книги «Світован» +

    «Лічниця» на воловій шкурі Одного ранку мене розбудили голоси. Вони чулися здолу, як віддалене гудіння мошви. Промивши очі, я вийшов на гребінь кряжу і побачив вервечку людей, що піднімалися звивистим плаєм. Було й кілька коней, на них сиділи діти. Люди, зауважив я, були одягнені не для роботи. – Хто вони? – запитав я Світована, що саме зняв із ворини просохлу волову шкуру і розстеляв її на моріжку біля потічка. – Се люди, які не хочуть бути хворими. Прибутні, поклонившись, стали в тінь під скелею. Старий вийшов до них у чистій сорочці і сказав: – По одному будете ставати босака на шкуру. Першими най підходять ті, що прийшли останніми. Говорити лише тоді, коли буду питати. Думайте про те місце, де болить. Якщо перестало боліти, на шкуру не ставайте. Якщо в своє одужання не вірите – ви не туди прийшли… І затямте: здорове теж часом болить. А в болю буває більше правди, як у дужости… Read More
  • 1
  • 2