Замовлення книг із сайту

Дорогі гості сайту. Ви можете замовити за ціною видавництва будь-які книги, відправивши листа з вашими побажаннями та координатами на E-MAIL: mido.mukachevo@rambler.ru

Письменник та журналіст із Мукачевого Мирослав Дочинець створив справжню сенсацію на українському книжковому ринку! Непоказна з першого погляду книжечка з «неринковою» назвою «Многії літа. Благії літа (заповіти 104-річного карпатського мудреця — як жити довго в здоров'ї, щасті і радості)», видана у Закарпатті, без будь-якої рекламної підтримки і мережі дистрибуції легко сягнула таких накладів, про які нині навіть гранди української літератури можуть тільки мріяти. У Тернополі «Многії літа…», за рейтингами книгарень і бібліотек, уже два роки поспіль сягають найвищих місць серед книжок, які найбільше купують і читають. Торік «НОВА Тернопільська газета»  уривки з цієї книги публікувала на своїх сторінках. Читачі телефонували нам і зізнавалися, що навіть збирають газетні вирізки з цими унікальними порадами діда Ворона, які збереглися завдяки Мирославу Дочинцю!

Пана Мирослава такий шалений успіх його книги анітрохи не змінив, а тільки підтвердив, що свій шлях у літературі він обрав правильно. Уже цього року він упорядкував і видав «Книгу духовної мудрості», уривки з якої нині починає друкувати «НОВА Тернопільська газета». Дуже шкода, що Мирослав Дочинець не зміг приїхати на тернопільський книжковий фестиваль «Джура-фест», що відбувся місяць тому. Втім, як зауважив він сам у телефонній розмові з «НОВОЮ...», до нашого міста він таки незабаром приїде — на запрошення книгарні «Є». 

 

— Нещодавно у Тернополі були брати Капранови. Під час зустрічі із журналістами вони кілька разів згадували, що ваші «Многії літа…» перетнули 200-тисячний наклад і що ви натрапили на «золоту жилу». А як ви самі сприймаєте такий успіх вашої книги? Чи думали про «золоту жилу», коли писали її?

— Мабуть, нині наклад сягнув уже вищої позначки. При тому, що піратські не порахуєш. Коли я писав «Многії літа…», то не думав ні про золото, ні про діаманти, ні про жодні інші коштовності (сміється, — авт.). Літературні критики у своїх рецензіях не раз зауважували, що у цієї книжки некомерційна назва, вона не має ні визначеного жанру, ні інтригуючої фабули, її вихід не супроводжували жодні піари. Просто я її вивільнив із скарбниці моєї душі та серця. Вона збиралася багато років поспіль і ось прийшла така тональність, коли я готовий був це зробити. Перший наклад був крихітним — 500 примірників. Це була маленька пробна брошурка, яка дуже швидко розійшлася. Згодом я її ущільнив, розширив, систематизував. Чимало приписів Андрія Ворона наразі ще неопубліковані. Рецепти — це стихія цього 104-річного мудреця, але я добирав їх для книжки дуже обережно, найменше праглося створити «рецептурний» збірник. Мене в тому зачаровувала жива народна етика, жива мудрість, органічна духовна практика. Тож ця книга абсолютно не робилася комерційною. Виявилося, що людям нині потрібне саме таке слово — чесне, довірливе, просте, з мінімумом літератури і абсолютно без штукарства. У цій книзі – концентрована мудрість на щодень, яка потрібна людям.

— «Найсвіжіше» видання, що з'явилося вже у 2012 році у видавництві «Карпатська вежа» за вашим упорядкуванням, — «Книга духовної мудрості».  За яким принципом ви добирали авторів? Чому саме ці, а не інші?

— Це думки моїх духовних вчителів упродовж життя. Бо насамперед я читач, а не письменник. Я пишу у вільний від читання час. Дуже багато читав і виокремлював духовні поради, які мені найближчі до душі. Тепер вирішив їх впорядкувати у «Книгу духовної мудрості», яка буде цікавою передусім тим, хто шукає істину та хто прагне саморозвиватися.

Зауважу, що серед моїх духовних вчителів не тільки філософи та пророки. Я працював усе життя журналістом, багато їздив, зустрічався з унікальними людьми. Далеко не все з почутого і побаченого мною виходило у статтях, щось осідало в записниках, які тепер опрацьовую. Нині знову пишу про надзвичайну людину, до якого свого часу приїжджав мало не щодня, — про малописьменного горянина і його велику перемогу над собою і над природою. Це дивовижна історія людини, яка боролася із гірською річкою. Він втратив дружину, сина, самого поранило, зруйнувало оселю — річка забрала майже все…  З нього дивувалися, сміялися, а він таки переміг – і обставини, і річку, і себе!

— Про що ви ніколи не напишете книгу?

— Зарікатися не в моїх правилах. Творчість — дуже загадкова річ. Можна починати з одного і завершити зовсім іншим, інколи це не від нас залежить. Що справді не моє? Літературознавці кажуть, що Шекспір створив три образи — Добра, Любові і Зла. Мій Вічник — образ людини і природи, Криничар — людини і служіння, Лис – людини і родини.  Якось одна читачка з Криму сказала мені, щоб я ще створив образ зла. Я задумався над цим і чітко зрозумів, що — ні, це не моє. Це мені непотрібно і нецікаво. Є Булгаков, Достоєвський — будь ласка, кому потрібно, нехай читає їх. Моє — це творити щось світле, яке людину прояснює і підносить, адже наше призначення — бути схожими на Творця. Це моя царина і шлях у літературі.

Мар'яна Юхно–Лучка