Замовлення книг із сайту

Дорогі гості сайту. Ви можете замовити за ціною видавництва будь-які книги, відправивши листа з вашими побажаннями та координатами на E-MAIL: mido.mukachevo@rambler.ru

Змигнув тиждень, і я дістав від добротливого служника ще один пакуночок. А в ньому – другий рукав до сорочки. Ще одне вишите її письмо: «Люблю і пам’ятаю, журюся й надіюся». І був там складений човником аркуш цупкого паперу.

«Мир твоєму серцю і добра година твоїм ділам! Здоровить тебе знакомитий чоловік Мордохей, мукачівський перекупник. Засмутили мене твої напасті. Але мудрий єврей у лихолітті радіє, а в щасті плаче. Радій і ти, сину, бо ти з тих, про яких кажуть: і молоді гусаки водять гусей до ріки. Ти ще поведеш своїх гусей. І ось підтвердження тому: гроші знайшли тебе і в тюрмі. Бо ні стріла, ні голова камінь не проб’ють, а гроші це зроблять. Я втішений, що й ти починаєш розуміти їх силу і сенс.

А тепер обертаю до заголовного, бо хто про що, а різник – про м’ясо. Твої 11 срібних приспіли дуже вчасно. Та й хіба гроші приходять невпопад?! А тут якраз закрутилося живе дільце – рихтуються мостити кам’яний тракт з Ужгорода до Лемберга. Левовий пай дає цісарська скарбниця, заразом гуртують у концесію й промітну людність. То означає, що кожен грошовитий краянин вільний пристати до діла зі своїм капіталом. На суму внеску будуть щорічно нараховуватися рези, себто проценти. І чим довше дорога буде служити, чим більше нею їздитимуть – а воно так і буде – тим більший приріст матимуть наші вклади. Я кажу наші, бо, маючи в концесійній раді не останній голос, вирішив притулити й твої гроші.

А щоб ти був спокійним, а я чесним перед тобою і Богом, беруся виправити законний документ на твоє ім’я. Ім’я ти маєш, а от на прізвище ще не розжився. Та гроші зарадили й тут. Нотар справив новеньку метрику, де записав тебе, аби довго не думати, – Криничарем. Копач Петро Солома хвалив тебе як доброго способця в колодязному ділі. Кому руки служать, то служать усяко. Воно й ліпше, що про документ не знатимуть твої тюремники, в ньому будеш чистим. А самі папери, метрику й нотарську угоду про твою грошову лепту я віддаю на руки богочестивому Симеону, котрий збереже їх у монастирській книгозбірні надійніше за банк.

Не пускай у серце сум, хлопче. Ачей сніг паде не цілу зиму. Нехай зігріває тебе втіха, що немилосердний час відраховує не тільки години в безвість, а й грошики для твоєї будучини. Ти сидиш чи спиш, а вони працюють. Маймо доста розуму і сил провадити їх плин далі. Бо останнє вбрання без кишень, сподіваюся, нам пошиють ще не скоро.

На цьому будь здоров. А листа спали, щоб не спокушати нечестивого.

Твій підскарбій Мордохей».

Що ж, дякую тобі, Мордку, в черговий раз, що проймаєшся долею шалапутного гоя. І перепрошую за непослух щодо останнього наказу. Де б я спалив таку коштовність, як папір, та ще й геть чистий з другого боку. Я віддав його Гречину, нехай хоч щось собі нотує по-людськи. Той прийняв його обіруч, як безцінний дар.

«Я не втримався, аби не прочитати, – сказав він знічено наступного дня. – Така спокуса – чуже письмо, якого так давно мої очі не бачили…»

«Я ніщо не крию від вас, учителю».

«Той чоловік, що писав, не простак і дещо тямить у тому ділі. В грошах. Але далеко не все. Гроші – це рідкі кристали Числа, і вони скоряються його законам. Проте люди вірять лише тому, що держать у руках. Вони хапають гроші, як їжака, обдирають руки і не знають, як його втримати. А гроші цураються загребливих рук, вони, як вода, люблять простір і волю. Вони ллються, течуть, випаровуються і знову падають золотим дощем. Бо вони рідкі кристали Числа. Його діти».

«Ви знаєте, як добувати гроші?» – запитав з подивом я. Бо найменше, що міг пов’язати з єством свого навчителя, то це гроші.

«Я давно пізнав їх природу. Цього було досить, аби дати і їм спокій від себе і собі від них. Бо я пішов далі – до сліпучих верхів абсолютного Числа. Від нього я хочу більше, ніж скарби речові. А ти, бачу я, чуєш поклик до цього поприща. Тому радо відкрию тобі природу грошей».

І він мені її відкрив.

Гроші – не метал, не папір, і не самоцвіти. Гроші – суть енергія, що дає людині можність. Можність набувати, управляти людьми, радіти життю, мати повагу… І чим більше тієї енергії, тим більше в тебе змоги. Єнергією грошей можна управляти, якщо ввійти з нею в рівнодію. Для цього треба налаштувати свою тонку незриму силу. Індуси називали її праною, китайці – ці, гавайці – манно, а германські племена йменували словом од. Це та сила, завдячуючи якій триває життя на Землі, завдячуючи якій постає світобудова. Все, що ми бачимо – людей, животин, зело, ріки, каміння, хмари, – то матеріальний прояв цієї енергії. І гроші – в цьому ж ряду, вони є уречевленим різновидом тієї енергії.

Енергія грошей не є ні доброю ні лихою, вона поміркована. Лишень коли ми починаємо оту енергію користати, пропускаючи через себе, вона набуває ту чи іншу подобу. Тому й гроші для когось можуть бути нечистими й гріховними, можуть очорнити душу, а можуть і вшляхетнити її, помагаючи творити добро, розкривати свій хист, зліпшувати себе і довкружний світ.

Енергія грошей накопичується в точці золотого перетину людини, це на 3-4 пальці нижче пупка. Тут вона збирається в живий клубок і звідси промениться, витікає. Через цю точку енергію можна вбирати з дооколу, підживляти себе. Це прості й доступні кожному способи.

Найперше: ходити по життю треба прямо, вільно і впевнено. Прямий хребет –пряме вливання в нього енергії. Вчися прямоходінню, прямостоянню і прямосидінню! Частіше притуляйся прямою спиною до дерева. Тоді дістанеш додаткову живильну силу ще й від нього. При ходьбі вправляйся, вивертаючи руки долонями вперед і вбік.

Прилив енергії дають танці і співи. Індійський бог Шіва створив землю, танцюючи. А пісня – то наше суголосся з Усесвітом. Навіть тихенький наспів миттєво настроює душу. Нехай твій сердечний стан завжди буде радісно-пісенний, як у монаха – молитовний. Коли цього навчишся, то пізнаєш не лише матеріальну незалежність, а й духовну суверенність.

Велика криниця енергії – сонце. Йому однаково, для кого світити, кому вділити свою снагу. То чому б це не був ти?! Але черпай цю потугу крихтами. Коли сонце має зійти, ставай босоніж на землю чи на дерев’яну дощечку і стрічай його очима й серцем. Однак лише до того менту, поки не викотиться яскрава куля, – гадкуй, аби не обпік собі зіниці. Так чини і при заході сонця, вхопивши прощальні благі снопи променів. Головне при цьому – бути відкритим як очима, так і всім нутром своїм і не обтяжувати голови жодною думкою. Відчуй себе часткою цього небесного, підсвіченого пурпуром овиду. Бо ми і є зернятка, посіяні з Неба. І звідти чекати нам помочі.

Не бери енергію від людей, бо не знаєш, яка вона. Собі на шкоду може вийти. Але на ринках, де кипить завзятий торг, і на веселих велелюдних учтах – добра піджива. І від тварин бери сміло енергію, якщо вони горнуться, чують у тобі рідність. Надто пси і коні.

Додасть снаги й сонячне і місячне вино. Робиться воно так. На стіл чи на цеглину поклади кружало добре начищеної мідної бляхи. А на нього – скляну посудину з черленим вином, дещицю хлюпни в чашу. Це слід робити вдень, коли на небі ні хмарини, а сонце на вінці. Прямі його промені мають пронизувати вино. Піднеси руки до чаші, не торкаючись її, і коли вчуєш тепло, що струменить від вина, випий чашу. А посуд закоркуй і тримай у студеному й темному місці. І відпивай з нього по два ковтки, щоб у зимові місяці звеселити кров і підняти бадьорість духу. Подібно робиться й біле місячне вино. Лишень його кладуть на кругле дзеркало, під яким стелять білий обрус. І поруч –чарка, срібна чи кришталева. Вино заряджають у повний місяць і чекають добрі півгодини, щоб воно наситилося місячним сяйвом. Про готовність скаже легке поколювання долоні над чаркою.

Проси в Сонця і Місяця сили для праці на благо, проси багатства. Ще ліпше, якщо питимеш сонячне й місячне вино при запалених свічках із жовтого й рожевого воску. Якщо в твоєму посуді немає такого вина, помічним буде і вино звичайне, і навіть кринична вода, бо й вони від Землі. Але пити їх слід неспішно, дрібними глитками, з розмислом, що їх живна сила перетікає через тебе в клубок під черевом. Недаремно старі ескулапи вважали воду й вино найпершими ліками. А розумака Сократ, коли лютувала в Афінах чума, ходив із баклажкою вина на поясі і з часником у рептушку, стягував на хуру мерців і провадив їх до вапняної ями.

Живець грошовий прищепиться також, якщо маєш часті зносини з багатими людьми.Чи як сподвижник їх, чи просто як вірний слуга. Бо багатство від більшого багатства відбруньковується. Влови «дух грошей», їх потік. І в тій близькості дай грошам звикнути до тебе, прийняти тебе. І почувайся так, так себе держи, ніби й сам уже багатий. Пам’ятай, що гроші люблять людей спокійних, певних у собі, розсудливих і несуєтних.

Бо гроші й самі – розумні, уважливі, слухняні. Як ти до них – так і вони до тебе. Ніколи не говори й не думай про гроші погано, образливо. Не будь до них жадібним, бо це їх відлякує. Не «добивайся» їх надмірно, бо це їх «б’є». Думай про них не забобонно, а відкрито, чесно, без ганьби й притіснення. Як про найдорожче, найрідніше. І вони відплатять тобі тим же.

Цінуй гроші, однаково як великі, так і малі. Не переплачуй, торгуйся, не давай себе обдурювати, бо цим принижуєш гроші. Плати за крам і за роботу чесно і бери сповна своє, бо в цьому триб обороту грошей. Щоразу діставай і відкладай з оборудки хоча б копійчину, щоб не ослаблювати грошей. Чим швидше гроші обертатимуться в ділі, тим швидше прибуватимуть.

Ніколи не перебувай довго в стані боржника. Радше сам давай у борг останнє, ніж бери чуже. Ну, а якщо вже взяв гроші на виплату, то сплачуй вчасно і радісно. Енергія радості притягне до тебе енергію грошей. Віддай з радістю, аби з радістю дістати. (Один купець позичив у монастиря чималі гроші. Зі шкури ліз, а таки приніс капшук золота в призначений час. Монах навіть не глянув у його бік: «Поклади мішок у закуток». – «Це все, що ти хочеш мені сказати?» – запитав крамар. – «А що б ти хотів почути від мене?» – «Хоча б одне слово подяки». – «Я так не думаю, – сказав монах. – Вдячним має бути той, хто дає. Бо він може дати».)

Давати в борг – теж знесилення твоїх грошей. Це – як кров пускати з тіла. Але давати треба, бо ближнім належить помагати. Однак і тут є свої приписи, які не гоже переступати. Не можна давати грошей абикому, знаючи, що вони підуть на марницю. Не дають грошей увечері, в недільний і празникові дні – їм теж годиться відпочивати. Не дають у борг суми, що позначаються числом 2, а також 20, 200, 2000… Ці суми не повертаються, і твоя грошова община потерпить.

Дуже важне правило: гроші даються під заставу, хоча б письмову поруку. Хоч би це був і брат. Розплачуючись чи віддаючи гроші, мисленно проказуй: «Гроші віддаю – своє залишаю».

Одне діло – позичка задля зиску, друге – пожертва. Грошима треба ділитися, жертвувати убогим і потребуючим, на церкву, на божемилі нужди. Це окупиться, більше віддаси – більше прийде! Але сума того, що віддаєш на податок, подаяння чи поміч рідним, не сміє перевищити 30 відсотків від суми твого гуртового доходу. Інакше ні їм, ні тобі безоплатні дарунки не підуть на користь.

Гроші люблять рахунок і перерахунок. Це найліпше пещення для них. Віддавайся цьому сповна, з неметушливою радістю. «Радься» з грошима, на що їх потратиш, прислухайся до них – куди вони просяться. Рахуй гроші кожного першого і останнього дня місяця. Перераховуй до найменшої копійки. Вголос називай лише великі круглі числа. Грошей не рахують на порозі і за порогом, а також після заходу сонця. Не рахують гроші, кладучи на коліна. Не беруть гроші з чиїхось рук.

А де ж тримати гроші вдома, котрі не крутяться в роботі? Вони люблять місця біля порога, бо твій дім – це їх дім. А ще їм, як і домашнім квітам, смакує запах того, що споживає господар. Місце на куховарні їх теж вдовольнить. Найрозумніше розмістити відкладені гроші в шести різних сховках. А якщо ти чоловік із розмахом, то ще ліпше вкласти їх у шість прибуткових справ.

Не прибіднюйся і не проси собі мізерію. Проси понад потребу – і матимеш з лишком. Але на себе особисто користай лише за потреби, бо вищі сили «вріжуть» потік дарів, що звітрюються на пустощі.

Якщо ти зголосився служити грошам, то мусиш служити їм вірно, непохитно й до кінця. Тоді їх довіра до тебе й віддача будуть зростати. Не намагайся заробити для когось. Навіть для дитини чи матері ти не заробляєш, а вділяєш їм із заробленого. Гроші визнають лише одного господаря. У кожного повинні бути свої гроші. Що раніше твої діти почнуть заробляти на себе самі, тим ліпше і для них, і для тебе.

Якщо ти заповзявся володіти грошима, то знай, що й вони володітимуть тобою.

Гроші не зрозуміють тебе і образяться, якщо ти легковажно проминеш одну, другу, третю можливості, які можуть принести дохід і побільшити твій капітал. І понад це, сам мусиш повсякчасно шукати нові такі змоги, шукати й утілювати способи множення грошей. Бо ти служиш грошам, а вони служать тобі. Ви – одне ціле в цій безнастанній, нелегкій, але захопливій роботі.

Відкрив мені Гречин і магічний квадрат Піфагора, що помагає радитися з числами і притягує їх на твою потребу. Хотів ще навчити, як вирахувати своє «щасливе нумеро», послуговуючись днем, місяцем і роком народження, іменем, прізвищем, а також знаком небесним, під яким ти прийшов у світ. Але його ми так і не вивели, бо я не знав достеменно, коли народився, а прізвище мені недавно вигадали Мордко з нотарем. Так я й живу «без щасливого нумера».

Сонце стояло в півлипи, коли Гречин почав свою лектуру. А як звершив – просинена темінь затягла наш притул. Її розріджувало місячне сяєво, що сіялося крізь дощаті стулки. Гостре, холодне око місяця кліпало до мене, як срібний талер. Таким був місяць і тої ночі, коли ми прощалися з Соломкою. Вона зливала мені, а я хлюпав повними пригорщами їй на груди й на плечі. Дівчина мовчки здригалася, приймаючи воду, як причастя. Вода стікала березово-білими руками, затягувала їх тьмавим сріблом. Здавалося, якщо торкнуся її пречистого тіла – воно задзвенить, як моя радість. На порозі, облите місячним лоєм, стояло склянятко з вином. Його ми не рушили того вечора. Тепер я шкодував за тим місячним вином. Може, чари трунку вберегли б мене, загострили б око, а руку зробили легкою й замашною, як ліщинова рибальська притуга…

Одначе я проковтнув гіркоту, як Єврідам проковтнув свої зуби, коли йому вибили їх у кулачному бою. Бо ніщо не сміє вадити тобі в борні. Ні вибиті зуби, ні навіть відсутність зброї. Так, як чинив фестієць Гарматид. Коли вороги вибили з його рук меч, він продовжував битися голіруч. А коли відсікли йому руки й підтяли ноги, воїн кусав напасників у п’яти… Чи згадати атлета Демократа, котрий виходив на арену з хворими ногами. І коли вже не тримався на рівних, окреслював довкола себе коло і пропонував суперникам витягти його звідти. Вони не годні були це зробити, і переможцем оголошували Демократа… То була осібна школа Гречина – зазнайомлювати мене з титанами тіла і духу, котрі поборювали передусім ворога в собі.

Але тепер він говорив про гроші, говорив притишено і сухо. І слова його шелестіли, як злежані папірці: «Гроші – як їжак, котрого легко зловити, але непросто втримати. Бо їх приваблюють до себе не руками й не розумом, а зосередженістю й волею. Вчися зосередженості, якщо хочеш мати гроші».

«Як?» – вихопилося в мене.

«А так: помічай між кліпом ока довкола себе кожен рух, кожну щопту великого цілого, кожну змінну сутність людської природи. Починай з простенького – з найдрібнішої цятки, ну, хоча б на стелі. І вдивляйся в неї, вбирай очима, щоб проникнути в неї, як у клітину Первозданності, – і вона відкриється тобі, впустить тебе в своє лоно, аби ти вивільнився і сам диктував свою волю. Зачепи мізинцем ланку – і потягнеш ланц Усесвіту. Скільки тобі треба – стільки собі потягнеш… Лише – в цілісному ретязі, не розриваючи ланок великої сув’язі речей…»

«Смішний дідо, – думкував я. – Геть бідака поплив розумом від переситу наук. Цятка на тюремній стелі, що звільняє… Ланц Усесвіту в гнилій ямі…»

Втім, смішним і дурним був тоді я.

Додати коментар


Захисний код
Оновити