Замовлення книг із сайту

Дорогі гості сайту. Ви можете замовити за ціною видавництва будь-які книги, відправивши листа з вашими побажаннями та координатами на E-MAIL: mido.mukachevo@rambler.ru

Читачі про книги Мирослава Дочинця

 

Давно я не читав такої доброї, усмішливої, мужньо-ліричної, лірично-стриманої прози. Проза Мирослава Дочинця - справжній подарунок. Лаконічні новели побудовані на підтексті, якоїсь майже Гемінгвеївської густини. Гарна мова, стиль професійний, річ витримується від початку до кінця в заданій тональності. А ще - точність слова. Воно стоїть на своєму місці, і його не зрушити з того місця. І слава Богу, що тут так гарно, затишно, чисто, без брутальностей сучасних «геніїв»...

Василь Захарченко,

письменник, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, Черкаси

Проза Мирослава Дочинця – це той випадок, коли дочитуєш новелу і шкодуєш, що вона така коротка, що читання уривається.

Василь Герасим'юк,

поет, лауреат Національної премії Т. Шевченка, Київ

М. Дочинець написав дуже цікавий роман про сучасного опришка, і тим самим продовжив народну традицію, та й сучасну також. Це надзвичайно важливо для всього літературного процесу. І це найголовніше враження. Така література не сміє бути регіональною. З книгами М. Дочинця повинна познайомитися вся Україна.

Галина Пагутяк,

прозаїк, лауреат Шевченківської премії, Львів

Книги Мирослава Дочинця відкривають читачам талановитого прозаїка-мислителя, українського Діогена, який не соромиться удень ходити із запаленою свічкою, шукаючи людину.

Євген Баран,

критик, Івано-Франківськ

"Лис у винограднику" засвідчив: до групи лідерів сучасної української прози приєднався Мирослав Дочинець. Я знав його як автора, що вміє відчути цікаву тему і не випустити її зі своїх рук (книжка "Многії літа. Благії літа"). Як автора, що майже віртуозно володіє формою у "малій прозі" ("Хліб і шоколад"). Але не сподівався, що він уже дозрів для написання такого роману.

"Лис у винограднику" – справді твір універсальний: тут є постмодернізм і прийоми масової белетристики. Тут є філігранна, яскрава авторська стилістика і винахідливе психологічне портретування. Тут є неймовірна таємниця, що дає карколомний сюжет, й акварельно виписана романтична історія, яку так люблять читачі. Тут є монструазні привиди з минулого й вигадливі кулінарні рецепти. Тут є виразно топографічно, архітектурно, історично, ентографічно, як Фолкнерівська Йокнапатофа, змальоване автором Мукачеве і весь великий світ, у якому шукають притулку беззахисні й бентежні душі героїв. Це – роман для всіх. І кожен у ньому вичитає тільки своє.

Михайло Слабошпицький, 

письменник, лауреат Шевченківської премії

Прочитав «Лиса» не відриваючись. Браво! За останні роки на Україні з'явилися два кращі романи – «Чорний Ворон» Шкляра і «Лис у винограднику» Дочинця. Десь на сотій сторінці я ще думав, що то тільки гарна казка для дорослих, але далі було все краще і цікавіше й, головне – стилістично бездоганно. Читабельна, мудра, вчасна книжка. Отримуєш світле естетичне враження. Якби такий роман появився у Франції, він зробив би М. Дочинця заможним. А американці зняли б чудовий фільм.

Петро Сорока,

письменник, Тернопіль.

Новели Мирослава Дочинця мудрі й світлі, як життя. Перебуваю під великим гіпнозом-враженням від цього чарівного дивосвіту.

Тетяна Сугалова,

поетеса, Бердянськ.

Читаючи Мирослава Дочинця, – немов прогулюєшся ароматним садом.

М. Сидоржевський, 

письменник, головний редактор газети «Українська літературна газета», Київ.

Кожна книга Мирослава Дочинця настільки щільно «набита» думками й образами, що їх вистачило б для кількох літераторів.

Павло Чучка,

поет, громадський діяч, Ужгород.

Приязний гумор, чітко схоплена і точна в слові деталь – таке письмо Мирослава Дочинця. Проза зроблена дуже майстровито.

Василь Портяк,

прозаїк, кіносценарист, Київ.

…Здається, витягнеш із тексту М. Дочинця кілька слів – і все посиплеться, як скло.

Іван Петровцій,

письменник, Ужгород.

З великим задоволенням прочитав «Вічника». Прекрасна образна мова, «класний» і дуже потрібний роман!

Анатолій Дімаров,

прозаїк, лауреат Шевченківської премії.

М. Дочинець відчуває час і міру, розуміє і любить свого читача. Читаючи його, розумієш посередницьку роль письменника в Божому діянні для людей.

О. Ганцяк-Каськів,

консультант  Патріархату УГКЦ, Київ.

Маю тепер приємне захворювання, яке назвала лихоманкою нетерплячки. Немає з мене ніякої роботи, бо все відійшло на задній план, позаяк читаю «Лиса у винограднику». Давно мені такого не було, щоб я читала до самісінького світанку. І єдине, що мене зупинило, то це думка: що ж ти робиш, залиш іще й на завтра посмакувати…

Віра Берегова,

лінгвіст, м. Яготин.

Ваши книги мои знакомые заказывают и читают на ура. Почти все они русскоязычные, но о русском варианте не может быть и речи. Читатели просто наслаждаются ароматом текстов. Читая, ощущаешь как пробуждаются дремлющие, заглушенные казацкие гены. 

Ольга Чоботова,

керівник видавничого дому «Сенсей», Київ.

Висловлюю незмірну подяку за Ваші книжки. Сказати, що вони мені сподобались – нічого не сказати! Я читала «Вічника» пів ночі, бо не змогла відірватися. Це якийсь новітній Робінзон Крузо, але незрівнянно вищий, могутніший силою духа. Бо той Робінзон боровся тільки з природою, а Ваш герой – ще й із ворожими режимами.

Олена Гордієнко,

математик, Львів.

Відкрила «Вічника» і почала читати прямо на робочому місці. Майже силоміць змусила закрити книгу, аби вернутися до своєї роботи. А візьму додому – теж прощай хатня робота.

Любов Хомчак,

власник книгарень у Стрию та Миколаєві.

Читала «Вічника», сміялася і плакала. Тепер я знаю, якого мені потрібно шукати для себе чоловіка.

Леся Байрак,

медсестра, Чернівці.

Яка шляхетна Книга!

Оксана Кудіна,

банкір, Луцьк.

Читаю щодня дозовано по кілька сторінок – як вітаміни заживаю.

Лілія Матіцо,

журналіст, Ужгород.

Я називаю «Вічника» не інакше як ліками.  

Олександр Кагарлицький,

керівник оздоровчого центру «Асклепій», Київ.

Мирослав Дочинець написав велику книжку. Рівня гемінгвеївського «Старого й море». Це нова лексикографія, нова філософія, нова енергія. Це поборення екзистенціалізму, який показував тупик. «Вічник відкриває вихід. Я впевнений, що його з цікавістю прийме не тільки слов'янський світ, але й стара втомлена Європа. Нарешті справдився заповіт Романа Андріяшика: треба показати українця в гідній боротьбі на європейському полі. У «Вічнику» зроблено це блискуче.

Микола Рябий, 

прозаїк, Вінниця.

Мені подарували «Вічника», і я вперше збагнула сенс вислову, що найкращий подарунок – це книжка. Хочеться дарувати її найближчим людям. А ще рідко так буває, що хочеться розтягнути читання на довше, а сторінки гортаються самі по собі…

Віра Хитрова,

журналіст, Київ.

Мені здається, що «Вічник» через якийсь час дійде до кожної свідомої родини українців.

Олег Сагата,

підприємець, Золочів.

Прочитала «Вічника». Слів немає, щоб описати враження. Ця книжка ніби про мене, про мою душу. Даю читати «Вічника» «на ніч» своїм друзям, і вони кажуть те ж саме…

Наталія Рибчич,

помічник прокурора, Турка.

Дякую за «Вічника» і схиляю голову. Вражаючий, фундаментальний твір з відкриттям одвічних світлих істин.

Валентина Коркач,

головний бухгалтер, Переяслав-Хмельницький.

Щиро дякую за те задоволення, яке маю від ваших книжок, де кожен вислів занурює мене у стан нірвани.

Тетяна Задорожня,

дизайнер, Біла Церква.

Моє враження від щойно прочитаної Сповіді – глибинне, тихе, неосяжне. Відтепер поняття «сила слова» звучить для мене по-новому, воно перестало бути шаблонною фразою. А скільки таких фраз довкола – неусвідомленого звукового сміття…

Світлана Гук,

педіатр, Київ.

Шлях «Вічника» – це апостольський шлях. «Вічник» – це педагогічна поема, це Ельдорадо для мовників.

Житомир.

«Вічник» зароджує в душі зерно нової свідомості.

Наталія Федорчук,

бухгалтер, Володимир-Волинський.

Кажуть, що книжки не роблять життя кращим. Можливо, але такі, як «Вічник» допомагають вижити. Мені він одразу ліг на душу. Книжка в мене завжди під руками.

Неля Слойко, 

вихователь, Торез.

Читаю дві-три сторінки на сон, і всі денні прикрощі розвіюються. Сплю як дитина.

Наталія Тирик,

юрист, Мостиська.

 «Вічника» мені відкрили батьки, кожен з них має свій примірник. Приголомшливо! Це справді дарунок долі. Після цього можна вже більше нічого не читати. У цій книжці є все, що потрібно для душі.

Тетяна Завальна,

програміст, Бориспіль.

Якби Бог посилав нам більше таких людей, як Вічник, наша бідолашна Україна давно стала б на ноги, і ми були б іншими. Але такі народжуються одинично.

Людмила Озарчук,

викладач психології.

Я вже не молода, але скільки нового й повчального почерпнула з цієї книжки. Читаю поволечки, аркуш за аркушем, щоб надовше розтягнути читання. І хочеться жити й жити!

Марія Ягнюк,

пенсіонер, с. Сухоти.

 «Вічник» – це щось незвичайне! Це, як кажуть у нас старі кулінари, – «щось»!

Геннадій Вейніжка,

Таллінн, Естонія.

Мені вперше захотілося читати вкраїнською мовою. Від цих книжок тепло стає на душі.

Галіна Халілова,

Житомир.

Описані події зачіпають серце. Цю книжку не прочитаєш за день-два, бо чи не після кожного абзацу хочеться замислитись. А мова не просто колоритна, її відчуваєш на дотик і смак.

Світлана Гах,

редактор, Червоноград.

Щоразу, коли читаю-перечитую книжки Мирослава Дочинця, «зуміваюся», яка казала моя бабця Фросина: як це йому вдається змістити центр Всесвіту до найпростіших (з першого погляду) речей. Хоча б «кольорові скельця» чи «гіркота вересня». В ньому живе хлоп'яча затятість романтика, вміння миттєво схопити ситуацію, відчути й прожити її душею. Це зворушує, захоплює, викликає зливу лоскітних почуттів, стає весело, затишно і дуже-дуже тепло на душі.

Людмила Журавська,

краєзнавець, Житомир.

 «Вічник» і «Многії літа» примножують славу милостивого Господа в нашому земному житті. Все те мудре, добре, що вмістили ці книжки, неодмінно на відмінно працюватиме з читачами в цій святій справі. Вони завжди під рукою на моїй книжковій полиці, що «працює».

Олег Сом,

біолог, Хмельницький.

Це не просто прекрасна книжка, а – друг, порадник, підказка й застереження в різних ситуаціях. Вона така необхідна в нашому бурхливому житті.

Марія Косоняк,

мереживний маркетинг, Львів.

Читаю своїм студентам «Вічника». Хочу, щоб вони відчули красу і силу мови, а через неї осмислили те, для чого вона існує. Автор так кохається в словах, що аж моторошно стає. Проза звучить як пісня. Відчуваєш не тільки повітря, сонячне світло, а й запахи. Просто магічна проза. До всього книга мудра. І в ній сконцентрована мудрість десятків книг. Разом з тим вона дуже поетична, пронизлива і зрозуміла. Було б добре рекомендувати її для вивчення в школі, для вишівських спецкурсів культурології.

Олена Талько,

доцент, Житомир.

 «Вічник», і книжка і герой її, – це українське диво. Не пам'ятаю, коли ще так вразила мене книжка. Мабуть, це одна з найкращих книг, написаних українцем. Та й яка! Її читатимуть і в майбутньому, і за межами України. Я читаю і поринаю наче в інший світ. Як майстерно все розташовано й дивовижно описано. Після читання перебуваю в якомусь дивному стані: втіха, благодать, зцілення, щось магічне… це така радість. 

Віталій Тимченко,

філософ, Київ.

Це велика книга. Вона дійсно має силу змінювати людей. Змінила вона і мене, зараз я по-іншому дивлюся на світ. Лише в нашого народу є така глибока краса душі та віра. Чимало фрагментів з цієї книги залишаться зі мною на все життя.

Єгор Гош,

бізнесмен, Ульяновськ.

Зараз масово міліють в Україні колодязі. Цьому передувало обміління духовної сили і віри в людські можливості, в силу нашої землі. А книги М. Дочинця – то велика і чиста вода. Я впевнена, що кращого твору, як «Вічник», в даний час немає. Люди передають її з руку у руки і насичуються ними не лише духовно, але й морально. Ця книга нам слугує найкращим подарунком для наших активістів.

Меланія Іщук,

голова міжнародної організації  «Жіноча громада».

Ці книги приносять неабияку користь. Окрім того, що читаються легко, на одному подиху, вони ще мають і повчальний, так би мовити, подих. Ми переймаємось долями героїв і слідуємо їхніми перемогами. А ще читання приносить велике естетичне задоволення і тамує інформаційний голод.

Тетяна Маркеєва,

викладач коледжу, Луцьк.

 «Вічник» – це як духовний компас, як батьківське наставництво.

Роман Бордун,

гірник, Червоноград

Прочитала «Вічника» і плакала, плакала. Не знаю, чому.

Людмила Мартинчук,

оператор котельної, Луцьк.

Вічник – це дія, розум, дух. Куди до нього Робінзону Крузо!

Володимир Педченко,

організатор лідер-тренінгів, Київ.

Свого часу було повальне захоплення книгами В. Мегре про Анастасію, сибірську мавку, що проповідувала життя в гармонії з природою. Навіть рух виник – анастасіївці. Але Анастасія порівняно з Вічником просто дитя. Там немає ні таких висот народної філософії й вікової мудрості, а тим паче нашого, рідного колориту й духу. Якби цій книжці хоч третину тієї реклами, яку зробили роману Ліни Костенко, вона розійшлася б по Україні миттєво.

Людмила Яременко,

кор. газети «Експрес», Вінниця.

Коли мені кепсько на душі, я беру до рук «Старого і море» або «Сніги Кіліманджаро». Віднедавно до цих книжок додався ще й «Вічник».

Віктор Дрогальчук,

начальник управління Закарпатської облдержадміністрації.

Читала ці книги запоєм, силоміць брала себе за волосся й відтягувала від них для обов'язкових справ. Що вражає: читаєш і ніби все бачиш вочевидь. Колись, пригадую, щось схоже було при читанні в юності. Але то були історії про людей, а це – історії людського духу.

Людмила Демиш,

викладач коледжу, Дніпропетровськ. 

 «Вічник» – це як біблія життя, як криниця джерельної води. Прочитала книжку – і стала спокійнішою, впевненішою. Хочу, щоб її прочитали й мої близькі. А взагалі, це придалося б кожному.

Оксана Семен,

редактор, Ужгород.

 «Вічник» – це щось неймовірне!

Любов Голота,

письменниця, лауреат Шевченківської премії, Київ.

 «Вічник» – це книга століття! Це нова свідомість, її треба доносити до всіх українців.

Євген Сверстюк,

письменник, громадський діяч, Київ.

 «Вічник» схвилював мене до глибин. Це «інша» література. Це письмо, що допомагає осмислити своє місце в світі, допомагає боротися. Це я відчув на собі особисто.

Степан Процюк,

письменник, Івано-Франківськ.

З цієї книги я беру дещо навіть для проповідей.

Михайло Дзюба,

священик, Коломия.

Я читала «Вічника» весь недільний день. Зумисне не відповідала на дзвінки, аби не тратити час на пусте, аби не перебивати собі розкошування з книгою. Окремі місця випишу великими літерами і поміщу в нашому сільському музеї.

Ніна Федоренко, 

краєзнавець, с. Цінева Рожнятівського району.

Відкривши українському читачеві життєву долю і мудрість А. Ворона, Ви зробили велику справу. Сподіваюся, що книги будуть перекладені на європейські мови і стануть помітним явищем в літературі. В усякому разі їх охоче читають мої колеги в Польщі.

Петро Сидорчук,

доцент-фізик, Дрогобич.

Коли читав «Вічника», то було таке відчуття, що хтось у моїй голову розклав усі розхристані думки по полицях. Пишу те, що відчуваю.

Віктор Лазаренко,

економіст, Київ.

Весь недільний день провела з «Вічником». Дякую Вам за цей день. Думаю, найближчим часом усі мої друзі отримають від мене в подарунок цю книгу.

Тетяна Терен,

журналіст, Київ.

Те, як оцінив слово Мирослава Дочинця Євген Сверстюк – вище за всякі нагороди. Купаємося в мові його мудрих творів, набираємося сил, оптимізму, сонця, віри, любові.

Читачки з Рави-Руської.

Коли читала «Многії літа» і «Вічник», майже на кожному слові просто відпочивала. Ось воно! Нарешті! Так, як мало бути! І ще боковим зором бачила, що Ви використовуєте той скарб, про який мені колись розповів Лірник Сашко: що давніше слово, що більше поколінь предків його вживали, то сильніша його дія на людину. Мої знайомі езотерики сказали б, що це «вертикаль». Ви вмієте слухати кожне слово. Інше на це не мають часу. А ви маєте. Через те мені стало дуже тепло, коли довідалася про ваше існування в природі.

Атанайя Та,

журналіст, «Друг читача», Київ.

Хоч як би змінювались часи, а «Вічник» залишиться явищем не тільки української, але й європейської літератури.

Галина Яблонь,

вчителька, Вінниця.

Не зустрічала ще, щоб так було виписано карпатський дух і сутність закарпатця. Без нав'язливої тенденційності, без кучерявої екзотики. Читаючи, не помічаєш слів, зате, як на старій іконі, проступають пречудові образи.

Леся Маркович,

вчителька, Ужгород.

Так «Кобзар» не важить для мене, як ця книга. Вона помагає мені виживати і йти далі.

Микола Симиненко,

військовий пенсіонер, Вознесенськ.

За своє життя я встиг прочитати понад 300 книг і праць мотиваційного характеру та літератури  по саморозвитку. Але щоб книга настільки легко читалася, мова була простою та ненав'язливою і слова одразу знаходили відгук в голові та западали в серце читача і він віри в би на слово, на мою думку, – це рідкість і золото. Безумовно, М. Дочинець зробив величезний вклад у розвиток тих людей, які прочитають його книжки, бо це саме те, що потрібно суспільству.

Сергій Агеєнко,

директор консалтингової групи, Дніпропетровськ.

Ми почали друкувати фрагменти з книжки «Многії літа…» – і здалося, що газета одразу ожила, її почали шукати, щоб витинати собі публікації, посипалися телефонні дзвінки. Ось що нині потрібно людям, причому і старим, і молодим.

Ірина Бабій,

редактор газети «Світ молоді», Івано-Франківськ.

Читати ці книги – розкішний відпочинок. Неймовірно приваблює це письмо. А ще вчить, вчить, вчить.

Мирослава Ільтьо,

студентка-журналістка, Луцьк.

Спочатку я «Вічника» перебив собі на ксероксі, позичивши в колегині. А зараз придбав книжку й собі, і тішуся, як дитина смачному гостинцеві…

Леонард Михайловський,

професор-міколог, Житомир.

«Криничар» здається простим, але бере за душу. Ця книга не просто посібник життєвого успіху, а насамперед – інструмент пробудження свідомості.

Людмила Мрачковська,

журналіст, Вінниця.

Коли  спраглий після довгого переходу віднайде джерело і почне пити – спрага попервах немов ще більше посилюється. Але це вже не страшить – джерело ж перед тобою. Таку асоціацію будить «Криничар». Читала, бігла за героєм, ступаючи йому в слід. Письмо таке світле, оптимістичне, а мені стало сумно. Може, тому що закінчилася книжка, а може, тому, що Криничар постарів.

Олеся Петьовка,

літредактор, Ужгород.

Не кожного разу тобі до рук потрапляє саме та книга. І далеко не з кожним автором тобі хочеться познайомитись. Навіть якщо це були великі люди і писали великі книжки. Коли я прочитала кількадесят сторінок «Вічника», зрозуміла, що автор цілком заслуговує На Шевченківську премію. Коли прочитала «Лиса», схотілося з ним познайомитись, поговорити. Прочитуєш кілька фраз – і хвиля радості, збудження і світлого смутку пронизує тебе. Не знаю, чи то моя бурхлива уява доповнює написане, чи слова збуджують уяву…

Ірина Рудь,

художниця, Вінниця.

Прочитала «Многії літа…» і «Вічника» – і наче очистилася, скинула тягар буденності, виринуло з юності пригасле бажання писати вірші, малювати. Неначе душа цього чекала весь цей час.

Ірина Ковальська,

викладач, м. Млинів на Рівненщині.

В мене є три улюблені книжки – «Сестри Річинські» Ірини Вільде, «Собор» Олеся Гончара і «Вічник» Мирослава Дочинця. На ювілей друзі подарували мені коштовну, з інкрустацією, скриньку, а в ній – скромно видана книжка «Вічник». Цей подарунок виявився для мене найдорожчим.

Юрій Николишин,

директор видавництва «Апріорі», Львів.

Прочитала «Криничара» і плакала разом з ним від розчулення на мосту. Аж серце защеміло. А потім мене охопила дитинна прикрість, що книга скінчилася. Мабуть, це своєрідний катарсис. Адже в книзі стільки внутрішньої свободи, любові, волі до осмисленого буття, до краси, до окраси життя. Це гімн людському розуму, людському просвітленню.

Ольга Біляченко,

перекладач, Сімферополь.

Багато подібної літератури перечитала, але такого, як «Вічник»! Такі твори переживуть не одне покоління.

Оксана Брик,

педагог, Ст. Чорторийськ.

Знову читаю «Вічника» – Господи! – і знову як уперше.

Людмила Журавська,

музейний працівник, Житомир.

Проза Мирослава Дочинця – це віртуозне володіння ремеслом.

Михайло Слабошпицький,

лауреат Шевченківської премії.

Нанизую на струни душі «діаманти» з «Криничара»…

Василина Качмар,

бухгалтер, Львів.

«Вічник» – це духовний буквар. Радо і схвильовано читаю про рідний край, де творили руками і духом дива наші пращури, митці Сріберної землі.

Іван Чижмар,

керівник ін'юрколегії, Львів.

Прочитала «Криничара». Що на душі – словами не передати. Просто схиляю головою, як перед чимось Важливим і Близьким.

Валентина Переяславська,

економіст, Київська область.

У книгарні в Рівному ходив від одної полиці до іншої, поки не зупинився очима на «Вічнику». Прониклива книга, кожен рядок знаходив відлуння в душі. Таке враження, що я про це знав завжди. Прочитавши «Вічника», виникла ідея проїхатися місцями його поневірянь. Уссурійський край, Примор'я, бухта Анна – все це поряд. Експедицію плануємо щонайменше на тиждень.

Володимир Яхно,

адвокат і мандрівник, Владивосток.

Треба прожити двісті років і однаково стільки не надбаєш, не дізнаєшся як із однієї книжки «Криничар». Для мене вона енциклопедія життя, духу, краси.

Наталія Міцо,

галерейниця, Мукачево.

«Вічник» спонукає до роздумів і не тільки. То наче мандрівка в душу людини, оту чисту, чистісіньку, ще не спотворену химерами нашарувань божевільного світу, в тиху заводь, де ще немає і вже є, де мовчать і вже німують, де ще не болить і вже відболіло. То як Антисвіт з Антизірками. Багато мудрості, багато щему та багато щирості. Щоб так писати, треба мати великий талант; щоб так мислити, треба мати добре серце.

Дара Корній,

письменниця, Львів.

У день, коли ми нарешті дістали книжки Мирослава Дочинця, був шалений дощ. У такі дні ми розуміємо наших читачів, які сидять удома. Але тут було щось містичне. Скільки до нас завітало людей! З легкістю купували книги. Такого виторгу не було давно. Та й самі продавці з великою любов'ю ділилися з читачами своїми враженнями, зачитували фрази. Коли бачиш таке, почуваєш себе теж «божим зернятком».

Юрія Князєва,

власник мережі книгарень, Дніпродзержинськ.

Цікаво, що всі книжки Мирослава Дочинця знаходять нас саме тоді, коли із середини починає щось муляти, і в них знаходиш те, що потрібно тобі в цей час. І починаєш усвідомлювати, як мало знаєш, умієш, можеш передати, навчити. Криничара я не читаю, я розмовляю з ним. Так, як розмовляють з тими, що вже пішли.

Олександр Хісавер,

програміст, Київ.

У своїй творчості Мирослав Дочинець трохи романтик, трохи містик, трохи єзуїт у позитивному сенсі цього поняття. Щось ріднить його зі стихією козацького характерництва. Не даремно йому присуджено головну міжнародну літературну премію Запорізького Братства «Козацька бесіда».

Костянтин Олійник,

власник «Мамаєвої слободи», Київ.

Коли була в Закарпатті, подих перехоплювало від побаченого. А тепер продовжую свої мандри за допомогою книг Мирослава Дочинця. Усе так цікаво, чарівливо, дякую долі за цю розкіш.

Катерина Смолій,

податківець, Каховка.

«Криничара» свідомо розділила на чотири вечори, щоб не задихнутися від густоти аромату. Це справді густо, джерельно, а разом – просіяно світлом, радістю і жменею смутку.

Галина Білецька,

вихователь дитсадка, Хуст.

Прочитавши «Вічника» вдруге, я зрозуміла, що це підручник духовного життя, що очищає душу й тіло, сповнює світлою радістю власне життя, пояснює правдивіше за всіх істориків – як і чому потрібно любити народ (у широкому розумінні слова), вітчизну, мову і культуру на прикладі тієї малої частки Землі, де сподобилося тобі народитися. Будучи росіянкою (з Оренбурзьких степів), я всією душею прикипіла до карпатського краю, батьківщини цього доброго і світлого чоловіка. Поняття вітчизни-землі розширилося настільки, що героїчна історія цього гордого народу стала для мене власною. 

Тамара Саприкіна,

педагог, м. Українка на Київщині. 

З паном Маруо почали перекладати «Многії літа. Благії літа» на японську. Працюємо над кожним словом, над кожною часточкою, щоб якнайкраще передати дух змісту, його забарвлення, крилатість. Хотілося б, щоб більше сердець наповнилося тим світлом і радістю, які несуть книжки Мирослава Дочинця.

Інна Ближня,

перекладач, Жовті Води.

Книги Мирослава Дочинця – як ковток свіжої води для тих, що живуть у мегаполісах.

Славка Куца,

журналіст 5-го каналу, Київ.

Свята подяка Вам за «Криничара».

о. Василь Пишний,

настоятель рубанівського Святопокровського храму під Дніпропетровськом.

Щиро дякую за «Лиса у винограднику». Дякую за відпочинок, спокій і задоволення для душі, яке Ви даруєте читачам. Надзвичайно світлий і добрий твір, просякнутий Вірою, Надією, Любов'ю.

Галина Умблат,

журналіст, Львів. 

Кілька днів тому передали мені з України книгу-скарб «Вічник». Не скажу, що я люблю читати, – можливо це тому, що до рук потрапляють лише пустенькі книжки. Але цю прочитала на одному диханні.

Оксана Куспас,

медик, Норвегія.

 «Многії літа» М. Дочинця – це не книжка. Це більше, ніж книжка.

Елеонора Петрова,

філолог, Мюнхен.

Почав читати «Криничара» і він поглинув мене цілком. Величезна естетична втіха, це невимовно! Радію за автора, а ще більше за українську літературу. Радію усім серцем, бо це саме література, яка має репрезентувати нас на світових обширах. Ця проза витримує випробування світлом Маркеса і Льоси.

Петро Сорока,

письменник, критик, Тернопіль.

 «Вічника» читаю «на сон», щоб затонути у вирі багатющої, прекрасної і такої пожаданої у сучасній літературі української мови, захлинутися мудрістю наших пращурів.

Жанна Куява,

письменниця, Київ.

Навіть слів бракує, аби висловити, яке захоплення та повагу викликав у мене головний герой «Вічника». Життя та поведінка його досі не перестають впливати на мене. Цю книжку ставлю на цілком окрему сходинку літератури.

Роксолана Сьома,

журнал «Салон», Київ.

 «Вічник» – це щось унікальне. Таку глибину знаходиш поміж рядків. Мудрість тисячоліть, усіх часів і релігій. Воістину велике в простому.

Марія Пелипенко,

Національний банк України, Київ.

 «Вічник» – книжка незвичайна, чарівна, як казка, і близька до болю. Це як букет польових квітів, якими не налюбуєшся. Ця книжка допомогла мені ще більше зрозуміти, як я сильно люблю свою землю, людей, нашу Україну.

Надія Мазурчак,

економіст, Кременчук.

 «Многії літа…» – маленька книжка, а море мудрості. І позитивне випромінювання, що сьогодні зустрінеш не часто. Прочитав за вечір, а повертаюся до неї майже щодня.

Даніель Вайсберг,

архітектор, Одеса.

Проза Мирослава Дочинця – чудова. Він ніби спостерігає за своїм письмом зсередини.

Володимир Рутківський,

письменник, лауреат Шевченківської премії, Одеса.

Мені 42 роки, маю три вищі освіти, та все ще себе не знайшла. Багато читаю, вишукую добрі старі книжки. Але не всі можу сприйняти. А «Криничар» одразу зачепив за живе, вразив. Дуже глибокий зміст, важко все розумом осягнути. Перечитую втретє, дуже повільно. І знаходжу там те, що загубила в житті і що не знайшла. Дуже вчасно нагодилася мені ця книжка.

Катерина Авраменко,

інженер, Київ.

 «Вічник» допоміг мені впорядкувати свої думки, полегшити душу, визначитися і досі надихає. Читаючи його, ніби сам вів бесіду з героєм, був там присутній. Це більше, ніж слово. Це дійсно книга жива.

Костянтин Федорук,

комп'ютерник, Житомир. 

 «Многії літа. Благії літа» – золота книга.

Людмила Бердникова,

пенсіонер, Вінниця.

Кращої книги за «Вічник» мені за останні роки не траплялося.

Ольга Морозова,

член Національної спілки художників, Київ.

Сила «Вічника» в тому, що в ньому немає літературщини. Тому це особлива література. І навіть більше, ніж література.

Віктор Неборак,

поет, Львів.

 «Вічник» і «Криничар» – це дві ріки нашого духу, глибокі, широкі й таємничі. Підняті до рівня наших гір. Це щось Маркесівське, але нам ближче, рідніше, дорожче.

Борис Кузьма,

заслужений художник України, Ужгород.

 «Криничар» – вельми потужна річ. Читаючи її, я отримав душевну насолоду.

Левко Воловець,

поет, с. Колодинці на Львівщині.

Книжки Дочинця – це щось! От так наче ця людина бачить щось більше, ніж інші – людську мудрість, знання, віру, надію. «Криничар» без жодного тобі натяку на магію, але якось надзвичайно прозірливо про звичайні життєві речі. І все якось органічно. Дуже метафоричне полотно і водночас дуже зрозуміле.

Тетяна Зінченко,

Викладач Київського Національного університету ім. Т. Шевченка.

Письмо Мирослава Дочинця до снаги Іво Андрічу, геть незвичне для нас, південніше, балканськіше.

Тимофій Гаврилів,

письменник, літературознавець, Львів.

Є книги-потрясіння. Таким потрясінням душі стала для мене книга Мирослава Дочинця «Вічник» – Книга з великої літери. Прочитавши Книгу, я одразу ж повернулась до першої сторінки. Як той мандрівник в пустелі знову і знову припадає до живильного джерела, так і я читала все спочатку і читаю досі.

Я купила кілька книжок і подарувала своїм друзям. Дивовижно, але ніде в книзі ви не відчуєте особистого відношення автора до подій, це – як документалістика.

Не відаючи, що в кінці книги є словник діалектів, я доходила до змісту сама, і мені було радісно, що моє розуміння цих характерних слів співпало зі словником, це ще більше зріднило мене з книгою, хоч я пишу і розмовляю російською мовою. Я безмежно вдячна Великому майстру слова і стилю за його велику працю. В Книзі 275 сторінок і кожна сторінка, як псалом. І я впевнена, що шлях Вічника – це щедрий шлях по серцях і душах людей – це апостольський шлях. 

 Людмила Лашкул, 

науковець, м. Житомир. 

На відміну від творів Василя Шкляра «Чорний ворон» та Ліни Костенко «Записки самашедшого», герої яких то зникають, то потім з'являються емігрантами-туристами, або ж навіть назвою диктуючи провінційність та постійну сумнівність у своїх ідеалах, наш Вічник повертається у лоно родоводу та вчить будувати затишок не на захмарних ілюзіях, а в обширах рідного простору. Позиція твору Мирослава Дочинця в тому, щоб тисячолітні традиції та знання генної пам'яті переходили із покоління в покоління.

«Це не просто опис виняткової долі незвичайної людини. Це подарунок долі для того, хто запитує себе: «Хто я, звідки я, для чого я? І куди я йду? Це письмо допоможе віднайти себе й укріпитись у великому переході з нічого у щось». Тримаймо здоровий глузд і поважаймо життя, за нами голос предків!

Віталій Правдицький,

 художник, Овруч.  

 «Вічник» Мирослава Дочинця має неповторний аромат  Природи – духмяної, квітучої, бунтівної і тривожної, живої як людська душа. Перегортаючи сторінку за сторінкою, в своїй душі я відтворюю події заново, заглиблююсь у безмежжя людського досвіду. Назва книги символічна – Вічник – шлях до досконалості душі. «Всі гарні книги подібні в одному, писав Е. Хемінгуей. – Коли ви дочитаєте до кінця, вам здається, що це сталося з вами, і так воно завжди залишиться з вами…». Безперечно залишиться: в порадах, в мудрих настановах, а головне – залишиться світлий промінь, який завжди зігріє. Ця книга світла, вона захищає і дає наснагу. 

Анастасія Григорьєва, 

режисер, Житомир.

Вода слова «Криничара» обпекла мені горло і освіжила мозок. Я не пригадую, щоб раніше отримувала від книги такого потрясіння.

Мар'яна Скоропад, 

художник, с. Середнє на Закарпатті. 

Досі в мене лежали біля ліжка дві улюблені книжки – «Золоте теля» і «Дванадцять стільців». Тепер до них долучився й «Вічник».

Віктор Дворниченко,

редактор газети, Мукачево.

Щоразу читаючи Мирослава Дочинця, отримую велике задоволення від самобутнього життя слів на папері.

Тетяна Свереда,

журналіст, Луцьк.

Як довго я йшла до цього джерела. Просто вдихаю терпкі пахощі «Вічника» і уклінно складаю подяку автору. Хай благодать Господня буде з його Родом!

Ольга Ковалик,

журналіст, Київ.

Так сталося, що з книгою «Криничар» я познайомився в Росії. Читав – і моя душа наповнилася Україною, радістю і гордістю за наші духовні скарби. А рядки, надруковані курсивом, ці золоті крихти мудрості, я просто переписував у свій записник.

Руслан Шепіленко,

директор підприємства, Львів.

Такого мудрого складу, такої наснаги духу, такого густопису прози, як у «Криничарі», я не бачу в теперішньому українському літературному потоці.

Володимир Базилевський,

письменник, літературознавець, лауреат Шевченківської премії. Київ.

Я моряк, і коли збираюся в далеке плавання, особливо ретельно добираю в дорогу книжки. Бо це моя духовна твердь у затяжний морських мандрах. Останніми такими книгами для мене стали «Вічник» і «Криничар». Їх можна брати з собою навіть на безлюдний острів, бо вони дають радість, надію, піднімають дух.

Олександр Душко,

капітан, Іллічівськ.

 «Вічник» підкупив мене силою духу. Це історія людини, що багато разів була на грані смерті, пройшла Колиму, і вижила, причому не зневірилася, а зберегла довіру й любов до світу.

Дзвінка Матіяш,

письменниця, Київ.

На одних сторінках «Вічника» я залишала сльози, а на інших – поцілунки. «Вічник» – це скарб нашої літератури, нашої мови. Тепер у мене немає проблеми вибору подарунків ждя друзів. Я дарую їм цю книгу.

Людмила Шишканова,

соціальний працівник, Київ.

Мабуть, ніхто раніше не передав так словом наш карпатський дух, стихію нашої природи і колорит екзотики, як це зробив Мирослав Дочинець у романі «Криничар». Ми з подругою читаємо цю книжку паралельно, а увечері ділимося сокровенними рядками, які нас найбільше вразили.

Наталія Сима-Павлишин,

художниця, Ужгород.

Два роки поспіль «Вічник» є лідером у продажу з усього книжного асортименту, а покупці-читачі називають роман «книгою книг».

Ольга Огризло,

директор «Української книгарні», Львів.

У книгах Мирослава Дочинця  – по-житейському мудрі й світлі історії, які допомагають жити й рухатися далі.

Юлія Францішкевич,

юрист, Львів.

"Вічника" я прочитала зовсім недавно. Одразу я зрозуміла, що це - найсильнший твір української літератури, який мені останнім часом потрапляв до рук. Тоді промайнула в голові думка, що не може бути, щоб ця книга досі не була перекладена на англійську. Пробачте за відвертість - коли я лишалася з цією книгою на самоті, Ваші слова у "Вічнику" ставали ніби медитацією, яку я переживала поза межами кордонів. Бажання поділитися знахідкою бодай з кимось було непереборним. Мені хотілося показати моїм міжнародним друзям, що українська культура жива і глибока, хоча й незнана у цих краях. Я не читала інших Ваших книг, і я поки що не можу сказати, що я Ваш "фанат", бо не вірю в такі речі. Тут радше, згідно з Вашою ж книгою, якийсь промінь з неба переломився через Вас, щоб нагріти інших. Лишити цей промінь в межах тільки україномовного простору - недопустима жадібність. "Вічник" просто мусить знайти дорогу до світової літератури - це мені підказує інтуїція, моє недосвідчене  чуття, що каже мені: так повинно бути. 

До цього часу я перекладала вірші і технічні тексти, так що, відверто кажучи, досвіду художнього перекладу в мене мало. Я скажу Вам, що в мене є - бажання зробити цей переклад таким же душевним, як  оригінал. Бажання пронести отой промінь через ще одну лінзу, не розсіявши його яскравості. Я неодноразово читала кепські переклади на англійську з російської та української, і мені було боляче, що знайоме слово звучить так кострубато в чужих вустах. Я відчувала, що собі б я не дозволила лишити подібні переклади без додаткового редагування. Знаю, що мої фізичні сили і моя розумова енергія не дозволять мені зробити цю справу у короткий термін. Оскільки я - повністю навантажений студент, більшу частину роботи я здійсню влітку. Моя мета - завершити восени, у менш оптимістичному випадку - до наступного року, якщо Бог дасть. Знаю, що на допомогу з редагуванням мені прийдуть мої професори з кафедри англійської літератури. До того ж, навіть мої однолітки здатні дати конструктивну пораду про тон і потік мови. Той факт, що я зараз у такому помічному середовищі, ітиме роботі тільки на користь. Не бажаю прилучитися до співтворчості, тільки хочу привнести у своє життя щось значне і корисне. Щось, що поглине мою самотність в цьому краю. Друзі в мене є - ідеться про іншу самотність. Моє попереднє життя в Україні несло в собі певну несповнену обцянку, і я відчуваю, що прийшов час її виконати саме таким чином.  

 І в цьому хаосі саме така книга як "Вічник" стала мені якорем, і за це я Вам вдячна. Починаю роботу з вірою в силу цієї книги. 

Світлана Юхимович,

студентка, Міннесота, США.

Книги М. Дочинця – як ковток свіжого гірського повітря серед міських смогів. Вони надихають і примушують душу працювати, а це так важливо – щоб душа залишалася трудівницею.

Оксана Король,

держслужбовець, Калуш.

«Горянин» – книга медитативна. Вона не лише читає тебе, а й розчиняє его, здирає стару зашкарублу шкіру і випорскує тебе, як немовля, у світ оголеним, вразливим. Тобі боляче, але світло й довірливо. І треба всьому навчитися – терпінню, любові, всепрощенню, вірності собі й своєму роду. Розкрити серце дереву, каменю, собаці, людині, Небу. Лише тоді Ріка прийме тебе і зцілить… Спасибі за книгу. Спасибі за свічу в дорозі до себе й до Бога.

Віра Кравець,

вчитель, Ковель.

Сповна напився з чаші «Вічника», ще й досі відчуваю терпку осугу на устах і сердечний щем. Бо й сама книга написана серцем.

Сергій Логінов,

менеджер, Київ.

Випадково (а може, й ні) потрапила до рук книжка «Многії літа». Сказати, що вона мені сподобалася – нічого не сказати. Це просто книга-одкровення. Все геніальне – просто. Тепер ця книжка – моя щоденна помічниця. Так не вистачало цієї мудрості! Причому читати її слід виключно українською мовою. Бо на російській вона втрачає свою автентичність, стає переказом, а не джерелом.

Наталія Трофімова,

редактор, Алчевськ.

По-різному засвічуються в нашій літературі нові яскраві імена. Наприклад, Мирослав Дочинець вигадав такого собі столітнього діда, який нібито переповідає йому всі мудрощі життя. Виявилося, що на таку літературу давно чекали і видавці, і читачі.

Юрій Винничук,

письменник, Львів.

Читав «Горянина» з такою ж трепетною насолодою, як колись у студентські роки Маркеса. Виявляється, стихія, дух Карпатського Світу не менш потужні, ніж міфічна магія Латинської Америки.

Сергій Архипчук,

режисер, Київ.

«Горянина» прожила. Висока мудрість. Воістину стяжання духу. І якась особлива енергія спокою. Між рядками ніби віє кисень особливого роду. Кисень, що освіжає мозок.

Марія Пилипів,

художниця, Київ.

Опісля знайомства з «Вічником» у душі справді «примножилося світла, знання і радості». Ця книга – воістину Божий подих на грішній землі. Людству (думаю, що не перебільшую) потрібні сповіді такої духовної сили. Допоки ми живі, Бог дає нам шанс удосконалити своє єство. «Вічник» навертає нас до біблійних істин. Він заслуговує більшого, ніж Шевченківської премії.

Василь Титов,

поет, пастор, м. Хотин.

Коли пильніше придивляєшся до свого поступу, то збагнеш, що водить тебе якась таємнича рука. Направляє твої кроки, відкриває потрібні дороги, підтручує до потрібних людей… Це я відкрив для себе в «Криничарі».

Роман Лазорко,

педагог, Львів.

Багатьох «героїв» творів Дочинця я зустрічав на життєвому шляху, таких, як Ворон, Кутьо, Горянин та інших. Людей, що відкинули людську слабість і обрали дорогу вдосконалення, що й різнить нас від інших тварин, – аж до здатності взяти хрест і йти за Богом. Тривале беззаконня губить і нищить любов. Пора всім впертися плечима в скелю Добра і Любові і, відштовхнувшись від неї, рушити будувати новий світ.

Юрій Рейнарович,

пенсіонер, Дрогобич.

Після «ковтання» цих книжок ними знову треба смакувати. Асоціативно я б порівняла їх з вологодським мереживом. Таке ж мовне мереживо зустріла я в книгах М. Дочинця. І диво: не маючи української мовної практики, розкошую в них.

Ольга Тригубова,

викладач, Луганськ.

Книги поділяю на чотири категорії: ті, що читаю і перечитую; ті, що викинути  шкода і не соромно подарувати; ті, що викинути не шкода; ті, що не варто й купувати. Книги Мирослава Дочинця однозначно відношу до першої категорії. Сама читаю і дарую своїм друзям.

Наталія Ніколайчук,

інженер, Чорнобиль.

Пане Мирославе! Хотіла би перш за все заперечити Вашим словам на презентації «Горянина»: "Ну от, ми тут поговорили, всі щось почули, і що? Це все вивітрилося, нема. А якщо слово буде записане, опубліковане - це стає історією". Якщо не помиляюся, такий зміст мала Ваша фраза? Отже - не вивітрюється сказане слово, і Ви це добре знаєте.

А ще - дуже цікаво Вас слухати. Проте я не буду Вам нагадувати цього після кожного речення. Бо, мабуть, напишу Вам те, що Ви чули від багатьох людей і дійсно вже знаєте. Але слова подяки і щирого захоплення - отакого, з яким діти слухають казку про Котигорошка - думаю, Ви можете ще послухати і від мене, скромної Вашої шанувальниці.

Я дуже люблю відкриття. Світу, простих істин, відкриття людей. Відкриття себе.

І от, невдовзі після презентації я відібрала у Івана Гентоша Вашу книжку, яку я придбала на форумі йому в подарунок  і яку Ви йому підписали ... Так, то був "Лис у винограднику", Ви ще похвалили мій вибір.

І стала читати.

І що Ви зі мною зробили цією книжкою?

По-перше, я знайшла у ній багато з того, про що ви говорили на презентації.

Але ... не це головне. Я ще ні від жодної книжки не мала такого відчуття, такої потужної спонуки для мого розуму, навіть не для розуму - для свідомості, для серця.

І найцікавіше, найбільш несподіване для мене - Ваша книжка стала каталізатором ... мого власного творення.

Я читаю  - і за пару хвилин хапаю блокнот і пишу, пишу щось своє.

Для мене Ваша книга - як сильна вода, як море - зайдеш у нього - і хочеш плисти, хоч може ще і не вмієш, і боїшся, але вже я причарована тою стихією, стаю собою саме в цій стихії, розумію, що я маю бути тут.

Я стала писати прозу. Не знаю, що з того вийде - чи буде щось путнє, чи знайду в собі сили плисти так далеко, як хочеться, як мене тягне, чи матиму до кінця що казати  - але пишу, пишу, бо мене "пре", як каже моя дитина  - так, що не маю де від того подітися.

Мабуть, Ви стаєте моїм співавтором - бо пишу під подихом Вашої думки, Вашої мудрості, досвіду, хай як пафосно не звучать ці слова, бо як зачовгали їх, але я їх вимовляю тихо, обережно, тамуючи подих, аби не розхлюпати суть.

Ваше слово нині для мене стало теплом сонця, яке заставляє квіточку мати-й мачухи визирнути своїм золотим очком на світ Божий і втішитися - і собі сонечко побачити, і йому себе показати. Я дуже люблю мати-й-мачуху, бо коли вона вже є на землі - то вже є справжнє тепло, щире. То вже земля зігрілася. Це справжня квітка, не така мрійлива, як проліски, не така граціозна і ніжна, але тепла, як мамина долоня і справжня, як мамина любов.

Знаєте, дуже дивно розуміти, деколи я навіть собі цього не можу пояснити, що великі люди - це люди, це звичайні люди, ходять тією ж бруківкою, мокнуть під тими ж дощами, що і ми всі. І Ви - насправді велика людина.

Але Вас я спочатку не знала зовсім, знала спершу Вашу книжку, яку перечитала уся палата у 8 лікарні, де лежала моя донька з глибоким опіком.

Яке тоді було випробування для мене! Донька планувала вступати в аспірантуру, перед вступом - мала іти за дружку до найліпшої коліжанки на весілля. І тут - опік, глибокий дуже, всі плани шкереберть, операція, два тижні болю і терпіння, терпіння, терпіння. І книжка про мудрого старого, яка ... дуже змінила мою дитину. Я думала (і це не тільки моє враження) що книгу написав старий мудрий чоловік.

Потім я познайомилася з Вами завдяки Мирославі  - о, гарний молодий чоловік з дуже живими, чіпкими очима!

Потім я вже про Вас чула і читала...

А тепер - дихаю Вашими думками, дивуюся, скільки всього у собі може поєднати людина.

Мабуть, я пишу Вам якісь дуже банальні речі, а зараз скажу іще більш банальну, але Ви мене пробачте.

Бо я зараз розумію, що запізнала дуже мудру, дуже шановану людину, яка осягнула  істину - хоч краєм серця, хоч на один блиск ока, але таки спізнала. І вміє цю істину передати. і поділитися хоче. І в мене до Вас таке трепетне ставлення - мабуть тому, що я сама шукаю цю істину, вірю, що Бог керує нашими дорогами і дає нам знайти те, що шукаємо.

Випадковостей у житті не буває. І це Ви також знаєте.

Дякую Вам.

Дякую Богові, що дав мені знайти Вас, почути Вас, прочитати Ваші книги.

Хай Вам помагають небеса і дають щастя - тихе, високе, гарне. Справжнє.

З повагою, із захопленням, з теплом і радістю  – Люба Долик, поетеса, Львів. 

"Вічник", на мій погляд, гідний найвищої в Україні літературної відзнаки. Насамперед хочу відзначити письмо - воно по-справжньому мистецьке, своєрідне, глибоке і виразне, сповнене чаром русинсько-українського діалекту. Книга ж у цілому захоплює своєю неквапною, але яскраво-зримою, ніби відчутною на дотик, розповіддю про буття людини, яка не тільки гідно пройшла своє життя, але й пізнала та утвердила у ньому суть і цінність людського життя. Книга і захолююча, і повчальна, і мистецька - справжня книга високої літератури. А тим часом, знаю, побачили світ і нові твої романи. Значить, шлях до Шевченківської премії торуєш упевнено. Хоча, з іншого боку, премії - не головне. Ти ж, Мирославе, маєш чит ача, свого читача - а це набагато важливіше. До речі, твої книжки із захопленням читає моя дружина - починаючи від "Лиса у винограднику", якого ти подарував мені. Інші ж вона купила сама - і я читав уже після неї. 

 Василь Горбатюк, 

письменник, Хмельницьк.

Нещодавно оголошено переможців Всеукраїнської премії «Книга року ВВС - 2012».  Для ревних шанувальників української крижки це знак, подібний до гуку мисливської сурми: саме ці твори варто шукати в крамницях і скачувати на відповідних сайтах; саме ці автори підмінять своїх колег за казаном готування щонайсвіжішої літературної моди. Нам було приємно відзначити серед числа номінантів і закарпатця Мирослава Дочинця із його романом «Криничар. Діаріуш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» (Мукачево: Вид-во «Карпатська вежа», 2012).

Структурно твір оформлено як документ-послання майбутнім поколінням мукачівців, написаний його стародавнім насельцем (слівце із мовних запасників Дочинця)  держателем численних майстрових артілей і цехів, славного будівничого, благодійника Овферія Криничара, в якому він оповідає про труднощі свого сирітського дитинства, далекі мандрівки, а головне - зустрічі із людьми справді найвищого ґатунку – тих, що, відданні свої справі, ремеслу, і допомогли йому опанувати особливу науку внутрішньої волі та примноження грошей.

Як відомо, у давнину значні людські поселення гуртувалися під мурами військових укріплень та замків, проте справжні міста – тільки навкруг великих, до голої глини виходжених торговищ або шляхів. Тільки так, за купецькими хурами і возами із всіляким рукотворним виробом, до людей приходили новини з далеких країн, нові речі господарського вжитку, нові технології містобудування, інші мови, звичаї й уміння, – у тому числі мирного співжиття. Не з примусу володаря, а звільна, за потребою доцільного засвоєння. Таким і є Мукачево, назване чи то на честь тутешніх майстрів чи то за ім'ям його першого поселянина, челядника Мукача, що наважився зайняти своїм стадом тутешні заболочені пасовиська, а згодом успішно наладив звідси торгівлю молоком і сиром. Славному місту байдуже якого ти заводу й родоводу,  зате важить те, як ти знаєшся на справі, чи вдатний до переймання науки і чи можеш тим прислужитися громаді. З цією метою автор відтворює рольову модель стерильного («tabularasa») з точки зору наявності генетичного спадку, чітких родинних впливів, індивідуальних особливостей свідомості, навіть зовнішності героя-актанта, що наприкінці роману таки «виформовується» у передову людину свого часу, наважену досвідом і добрим неквапним розумом, пройшовши свою незміряно велику прижиттєву школу ремесел. Як байстря і злидар, спочатку він працює за харч, а згодом вслухається у приповідки, притчі і поради своїх численних вчителів, по епізоду і слову, збираючи вже свій універсальний порадник щасливого життя. На контрасті надзвичайно переконливими і марко вималюваними є випадкові подорожні у долі Оферка Кутьо, особливо – за рисами моторики, звичайної поведінки під час виконання роботи: сторож столярні Пальо, горбатий рибалка Пехньо, лихвар Мордко, німий дзвонар Кузьма, богомаз Жига, глиняр Дядько Галас, криничар Петро Солома та його донька-пекарка Юлина Соломина, упорядник замкової псарні пан Лойко, вояка-найманець Лінь, піїт та філософ Гречин, чернець-схимник Божий Симко, турецький мула Шібаб та іншя. Адже «слова – полова, рот – гріховодь, очі – лукавчі, а руки ніколи не брешуть. Бо руки годують. На них уся чоловіча планида прописана, все що було і буде», – значуще підсумовує один із персонажів роману. Твір повний описами виробничих процесів; нашорошеним, натхненно-любовним спостереженням за таїною народження рукотворного дива: все одно якого – грубої лошки-коряка чи  мосту через річку Латорицю.

Розвиток основної  лінії сюжету – оповіді про пригоди і мандри головного героя - уповільнюють, розріджують за рівнем емоційної насиченості включення цілком самостійних за звучанням, оригінальних елементів, стилізованих під зразки сакральних текстів: молитов, притч та переказів, афоризмів, мантр, забобонів тощо – все це разом ніби напинає над історією своєрідне шатро езотеричних дороговказів і напучувань, так, що й після прочитання книжку можна використовувати як збірку крилатих висловів або ще посібник тренінгів та вправ з психології особистісного росту. Тільки наперед позакладати потрібні сторінки. Особливо значну увагу приділено питанню генерування, утримування та примноження енергії грошей; щасливу людину Дочинець бачить і у вичовганій робі, і у дорогих, добротних тканин шатах, що полоднює із сім'єю  в садку чи з достоїнством займає переднє місце на церковній службі, тобто користується загальним визнанням і повагою.

Ще одна надзвичайно приваблива, а комусь навпаки – віднадлива, дратівливо счужіла риса  книги - її мова. Автор активно користується власними новотворами, архаїзмами, менше – запозиченими словами та місцевою говіркою. Їх дивовижна ряснота і щільність місцями провокує спотикання на дрібному, коли «різкість і контрастність уявлюваної картинки» падає, зате цей збиточний камінець – окреме слово – хочеться уважніше розглянути на предмет коштовної породи.

Валентина Головань, 

літературознавець, Кіровоград.

Шановний пане Мирославе!  Нехай ваше сакральне слово шириться далеко за обрії  Карпат, здіймається мудрістю вище неба,  закорінюється якнайглибше у предковічній землі, розтікається "рікою Любові через світи і віки"!.

 Прочитала "Горянина". Вражена. Насолоджувалася кожним словом, кожним висловом, м"яким гумором, добродушними дотепами, разом з Вами вклонялася могилам  пращурів, до щему у серці  любила і подумки цілувала пороги батьківської хати, кожну деревинку, посаджену батьком, кожен гвіздок в штахетині, забитий батьківською рукою, голубила кожну квіточку, посаджену мамою, кожен вишитий хрестик на бабусиних рушниках... Боляче. Таки ятряться старі, здавалося б, уже давно загоєні рани... Доводилось вкотре заново відбудовувати храм у своїй душі. Та , мабуть, час від часу це потрібно робити. Це своєрідний катарсис. І вже неважливо: чи світова мудрість живить  вашу творчу ріку, чи Ваша творчість збагаачує світову мудрість... Дякую за Опори духу.

Ольга Біляченко, 

театрознавець, Сімферополь.

 Мирослав Дочинець – дивовижний автор, який знаходить дорогу до серця, душі й розуму українців різних фахів та світоглядів. Він словом зупиняє людину перед Її Величністю Життям, перед величністю Господа, перед власною дорогою до самої себе. Книги Мирослава Дочинця чистять душі.

Ірина Фаріон, 

мовознавець, народний депутат.

 «Горянин» – як трясовина, засмоктує з перших рядків. І вже не відпускає. Читав з олівцем і аркушем. Дуже насичена проза – як ропа. Скільки життєвої мудрості та ідей! Якби українці хоч почали жити цими принципами.

Юрій Агеєв, 

стоматолог, Тернопіль.

Колись на моїй заповітній полиці першою стояв томик Чехова. Тепер – «Хліб і шоколад» Мирослава Дочинця.

Оксана Фелді, 

вчителька, Мукачево.

Перечитав «Горянина» тричі і зрозумів, що для мене це більше, ніж книга. Беру її в руки і дивлюся на фото старого. Хочеться з ним розмовляти, радитись.

Василь Цигак, 

почесний громадянин Мукачева. 

Запоєм читаю «Вічника». Дякую за келих мудрості український, живлющий. Море захопливих слів хочеться сказати про ці коштовні, іскристі грані слова…

Ольга Дубовик, 

гол. редактор «Українського слова».

У «Вічнику» зібрано в одну книгу як найцінніший скарб ті знання Всесвіту, які звичайна людина отримує малими піщинками все життя. А більшість на ті піщинки й уваги не звертають, не вважають їх вартими свого часу. Тому й проживають безцільно та з меншим ККД своє життя.

Не варто сумувати за Шевченківською премією, бо ця книга варта набагато більше, і, можливо, Господь не хоче занижувати її вартість. Ця книга включає в роботу серця, пробуджує скам'янілі душі, розкриває таємничий і такий реальний світ Природи, про який в турботах міської пилюки все рідше й рідше згадують.

Ірина Ралько, 

науковець, Івано-Франківськ.

Великою потіхою було прочитати книги Мирослава Дочинця. Це водограй мудрості, філософської думок, букет краси карпатської природи і людей. Все це мене огорнуло чарівним маревом.

Юліус Панько, 

письменник, Словаччина.

На жаль, не встигаю багато читати. Однак порадили мені недавно книжку, яку проковтнув миттєво, як нову наснагу. І далі перебуває під її враженням. Це – «Многії і благії літа» Мирослава Дочинця. Яка сила, яка мудрість, який дух сконцентровані в ній! І це наше – українське, справжнє і глибинне, як пісня.

Олег Скрипка, 

співак, Київ.

«Вічник» – книга, що не читається один раз, її треба перечитувати. У ній зібрано все те, чого потребуємо, щоб не загубитися у вирі життя. Це дійсно сповідь душі і серця. Щира сповідь. Такі книги, як «Вічник» і «Горянин» – наче ковтки джерельної води, повертають людину до українських національних цінностей, до справжнього, живого, вічного. Якби ці книги ми читали років 20-30 назад, то й по мудрішали б раніше, жили б, напевно, по-іншому.

Антоніна Стефанюк, 

культпрацівник, Чернівці.

Спасибі за світло, яке несуть ваші книги. Хто шлях іншим осяває, і сам краще бачить.

Юлія Горська, 

вчителька, Ужгород.

Книги Мирослава Дочинця живі, мудрі, справжні друзі. Це  все – в криницю душі! Це щедрість, бо ділитися знаннями можуть лише ті люди, що мають власний світлий і відкритий світ, який між тим нікому себе не нав'язує. Письменник, у якого хочеться вчитися, рідкісна удача, благословення. Радію, що Бог відкрив мені ці двері.

Анна Атаманчук, 

поетеса, Київ.

Дочитала «Горянина» до кінця. І зрозуміла, що хочу її прочитати ще раз, але вже по-іншому. Хочу відчути оті підводні течії, яких не збагнула, хапаючись  течією сюжету... Я зрозуміла, що багато чого проминула без належної уваги, проминула те, що дуже мені важливо, особисто мені... Прочитала. І пішла на свій город ... дивитися в очі квітам. А там так тепло, а там стільки бджіл! Яка краса, яка радість! І мені здавалося, що я таки збагнула просту, давно відому річ – треба слухати серцем. То не слова, то так треба жити. І я нині нарешті спробувала зробити це повноцінно...

Любов Долик, 

соціальний працівник, Львів.

«Горянин» – все прониклива книга. Я плакала. Думала, переосмислювала все життя.

Наталія Грушовська, 

педагог, Рівне.

Щиро дякую за  Вашу чудову роботу, а Богу – за те, що надихнув Вас і дав можливість розповісти світу про ЛЮДИНУ, світло душі якої проникає в наші серця  крізь час і спонукає спинитися і переоцінити себе в часі в першу чергу. Колоритний карпатський виклад і соковита термінологія, а ще, закумульовані у коротенькі абзацики перлини мудрості заворожують і забирають дух... Аби переповісти і оживити те, про що Ви пишете, потрібен неабиякий дар і Боже благословення. Очевидно, що творячи, Ви маєте і одне і друге.

Світлана Желнін, 

соціолог, Канада. 

«Лис. Віднайдення загублених слідів» засвідчив: до групи лідерів сучасної української прози приєднався Мирослав Дочинець. Я знав його як автора, що вміє відчути цікаву тему і не випустити її зі своїх рук (книжка «Многії літа. Благії літа») Як автора, що майже віртуозно володіє формою у «малій прозі» («Хліб і шоколад»). Але не сподівався, що він уже дозрів для написання такого роману. «Лис» – справді твір універсальний: тут є постмодернізм і прийоми масової белетристики. Тут є філігранна, яскрава авторська стилістика і винахідливе психологічне портретування. Тут є неймовірна таємниця, що дає карколомний сюжет, й акварельно виписана love story , яку так люблять читачі. Тут є монструазні привиди з минулого й вигадливі кулінарні рецепти. Тут є виразно топографічно, архітектурно, історично, ентографічно, як Фолкнерівська Йокнапатофа, змальоване автором Мукачеве і весь великий світ, у якому шукають притулку беззахисні й бентежні душі героїв.  Це – роман для всіх. І кожен у ньому вичитає тільки своє.

Михайло Слабошпицький, 

письменник, Київ.

Книги Мирослава Дочинця в мене завжди під рукою. Деякі весь час купую і роздаю друзям – як золоті розсипи мудрості.

Оксана Білозір, співачка, Київ.

Щойно закінчила читати «Горянина»... Дуже світла, тепла, справжня така книга. Поспішала так її проситати, перескакувала, перегортала, відкривала навмання і читала, де палець попаде, щоб вихопити якусь саме в цю мить потрібну думку. Потім поверталася і ще раз вже уважно і смакуючи перечитувала. Тепер чогось буде бракувати, поки не почну жити новою книгою. 

Ольга Процик,

менеджер з туризму, Хмельницький.

Прочитала «Булаву і серце». Який стиль! Тексти звучать як струмок.

Катерина Вербівська,

бібліотекар, Черкаси.

Дуже вдячна за такий цікавий досвід. Книги про Андрія Ворона – це скарб! Він назавжди поселиться в моєму серці і завжди лежатиме на моєму столі.

Наталія Валантир,

аспірант, Мілан, Італія. 

«Світован» розмовляє з тобою і малює візерунки в душі.

Анна Улинець,

 вчитель, Севастополь.

Книга «Вічник» – це діамант найкращої проби.

Сергій Логінов,

перекладач, Херсон.

«Вічник» дає цілющу поживу душі, пом'якшує серце. просвітлює розум.

Світлана Перова,

менеджер, Київ.

Читаю «Світована». Читаю і розчиняюся в рядках. Так, світ зелений, простий і щедрий, лише треба зріднитися з ним душею. У цій книзі відгорнуто загадкову завісу для пізнання дещиці дорогоцінного пізнання Істини.

Олена Носко,

економіст, Харків.

Дякую за підтримку, натхнення і океан світлих думок, що наповняють серце завдяки Вашим книгам.

Юлія Гурська,

тренер йоги, Ужгород.

Ці книги – справжні коштовності у скрині сучасної української літератури! 

Вважаю, що перекладати їх на польську дуже доцільно і актуально, адже українських авторів у Польщі дуже люблять. Оцінюю твори Мирослава Дочинця, як надзвичайно високомайстерні, написані дуже вишуканою мереживною мовою. Переклад такої книги – це справжнє випробування для перекладача. Не кожному під силу. Усвідомлюю, що це велика честь і, безумовно, відповідальність. А я лишень роблю перші кроки на хисткій перекладацькій ниві.

Катерна Негребецька,

перекладач, Вроцлав.

Після «Вічника» всі книги М. Дочинця найбільш близькі мені. Вони несуть душі світло і віру, яка міцнішає, коли перегортаєш останню сторінку цих книг.

Наталія Каралкіна,

журналіст, Ужгород.

Вірю в силу слова, в його матеріальність,  вірю в мрію. Вже давно не вірю  в  випадковість.  Мабуть, це приходить з віком. Дякую Богові за те, що в Україні є Закарпаття і Берегове, що там є термальні води.  Що  в КПІ були новорічні "канікули", а в мене день народження.  Що є інтернет, який допоміг організувати поїздку  "на води"  .

Дякую що в  книгарні  в Береговому дві жіночки порадили  саме  «Вічника».  А ще дякую Богу, що притупив  мою нерішучість і я так нахабно приперся до Вас додому. Дружина мене весь час смикала ззаду, але я чомусь був нестримний.   .

І про це я не жалкую. Ви вже вибачте. А соромно за те, що розслабився від келиха вина і більше говорив, ніж слухав.  А малос бути навпаки.

Дякую за таке звернення,  Воно мені дуже дороге.

Дякую  Вашій   мамі й татові, що Бог вибрав саме Вас, та  водив Вашою рукою. І  ми всі тепер  маємо радість  читати  ту  науку.

Віктор Лазаренко,

інженер, Київ.

Кожна нова книга М. Дочинця перетворює мій дім у читальний зал.

Любов Грицина,

вчителька, Тячівський район.

Книги М. Дочинця вивищують нас над самими собою.

Галина Паливода,

журналіст, Житомир.

Прочитала «Горянина», «Криничара» та «Вічника». Хочу висловити своє захоплення  такими глибокими, філософськими і, водночас, такими легкими у прочитанні творами. Щодо мене, то ці книги перегукуються з мудрими висловами та поглядами моєї покійної бабусі. Лише зараз, прочитавши романи М. Дочинця, я «зустріла» таке рідне для мене. Ці книги дають натхнення до праці, вони сповнені позитиву, свого роду покори.

Оксана Панко,

викладач, Ужгород. 

Дочитала «Світована»… Читання якось розтягнулось в часі…свідомо… щоб була можливість зазирнути на наступну непрочитану сторінку.  Дочитувала під деревом на лавці біля садиби Пирогова, але оточуюче було якесь розмите, а зосередження на сторінках… і вологість на очах… Коли Вічника читала, плакала (сильно… на перших 16-18 сторінках), а решта книг читались якось без вологих емоцій…Дочитала книгу і чомусь сильно-сильно захотілось обійняти автора…

Ірина Рудь,

турагент, Вінниця.

Пульс творчої руки М. Дочинця рівний, але він породжує оніміння любов'ю. Таке вперше було зі мною, коли стояла перед картиною Куїнджі «Місячна ніч на Дніпрі». То є втіха неймовірна: натрапити на таку осяйність вчасно. До того ж, сторінки «Світована» «працюють» зі мною на уроках. Маю можливість спостерігати розкіш: засвічені думкою і відчуттями дитячі очі.

Євгенія Кириченко,

вчитель, Дніпропетровщина.

Книги М. Дочинця – натхненні духовні подорожі. Вони спонукають до здвиження Духу. Нехай ріка його творчих надбань завжди буде повноводною.

Надія Галюк,

фінансист, Косів.

З радістю повідомляємо, що з Божою допомогою захист дипломної роботи Олени Нестерук "Художнє осмислення типу українця в прозі Мирослава Дочинця" відбувся блискуче. Саме таке рішення винесла державна екзаменаційна комісія 17 червня 2014 року.

Дякуємо Вам за щасливу можливість "прожити" й осмислити душу кожного Вашого роману, а також життя маленьких звичайних і при цьому зовсім незвичайних людей - персонажів малої прози.

Вклоняємось за довіру і щирість спілкування з нами, а також за надіслані матеріали з Вашого архіву, - без них дипломне дослідження було б неповним.

Надсилаю фрагменти мого відгуку як наукового курівника на дипломну роботу Олени, аби показати вектор дослідження теми.

"В умовах динамічного розвитку суспільства суттєво змінилися ціннісні орієнтири в сприйнятті художнього тексту, його наративна модель і практично вичерпаний горизонт очікування в тематиці творів. За таких умов у сучасному літературному просторі щодалі активніше заявляє про себе феномен М.Дочинця, лауреата Національної премії ім. Т.Шевченка 2014р., до осмислення творчості якого поступово приступає сучасне літературознавство. У дипломній роботі Нестерук О.В. вперше здійснено спробу цілісного аналізу життєтворчості М.Дочинця, розглянуто блок малої і великої прози письменника з виокремленням у ній концептуальної художньої моделі українця. Це зумовлює першорядне наукове значення дипломного дослідження Нестерук О.В.

Стратегія наукового дослідження, чітка структурованість змісту, логіка викладу фактичного матеріалу забезпечили реалізацію поставлених завдань і співвіднесеність їх зі змістом.

Дипломна робота Нестерук О.В. складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії (70 позицій), додатків методичного характеру.

У першому розділі дослідниця розглядає творчу постать М.Дочинця в контексті сучасного літературного процесу, подає історико-біографічний аспект, характеризує малу прозу письменника. Композиційним центром наукової роботи стали другий і третій розділи. У цій частині дослідниця Нестерук О.В. на прикладі знакових романів М.Дочинця "Вічник", "Горянин", "Криничар", "Лис у винограднику" занурюється у проблему стоїцизму і сили духу українця на прикладі характеротворення головних персонажів. Із метою грунтовного розкриття теми, виявлення ознак ідіостилю письменника Нестерук О.В. вдається до активної цитації текстів аналізованих романів.При цьому формулює й узагальнює власні твердження."

Сподіваюсь, Вам буде цікаво дізнатися, що 8 травня цього року учителі-філологи м. Суми прослухали мою лекцію з медіапрезентацією на тему "Мирослав Дочинець. "Світильник слова." Олена Нестерук виступила з повідомлення "Лауреати Національної премії ім. Т.Шевченка. Мирослав Дочинець."

Надсилаю фото з цього заходу, а також із захисту Олени.

Нехай милість Божа буде над Вашою родиною і Богоспасенним Закарпаттям, - краєм М.Дочинця і його Вічника, Криничара, Горянина, Світована, Лиса... Тих, до кого назавжди "приростає" серце.

Мирослава Домчук, 

науковець, Суми.

Уважаемый Мирослав Дочинец! Хочу выразить Вам благодарность за Ваш труд, за оригинальность сюжетной канвы, за поиск разных форматов общения с читателями. Не смотря на политические события, развивающиеся между нашими странами,  очередной отпуск мы с мужем как обычно  провели в любимом Закарпатье. Странно, но Ваши книги посоветовали прочитать в одном из магазинов Ужгорода только летом 2014, хотя  вышли в свет они значительно раньше.Будучи во Львове мы всегда покупаем много украинской литературы. Прошлым летом мне повезло (и очень, как я понимаю это сейчас), – я купила книгу Юрия Станинца "Соседи". Читала, перечитывала, – уповаясь  точной, выразительной  мелодикой языка  любимой Иршавщины. 

В этом году я предприняла поиски других произведений Юрия Станинца. Вот на вопросы о его творчестве, – меня и спросили, а читала ли я Дочинца. Разложив передо мной несколько Ваших книг, назидательно советовали прочитать Вашего  "Вечника". Мы приобрели с мужем книгу "Вечник" на украинском и русском языке (муж решил так осваивать литературный украинский язык), и Криничара на русском. Каково было удивление продавцов, когда мы купили на следующие дни все Ваши книги, имевшиеся в продаже. Удивлению не было предела.... можно рассказать еще много, – но сегодня, в России, читая с огромнейшим удовольствием  Ваш "Світильник слова" в интересно задуманной серии  "Яблуко Слова" мне захотелось спросить: почему та же "Карпатська Вежа" не издает Юрия Станинца, других закарпатских мудрецов слова? Почему в ужгородских и  мукачевских книжных магазинах отсутствует литература земляков? А вот, например, в санатории "Карпаты" закарпатская литература представлена  на полке  желтыми, "мучительно отдавшими все свои силы" растрепанными изданиями времен 60-х-70-х, – и все: современные издания там представлены только периодикой. Увы. Как психолог по образованию,  истоки событий Юго-востока я вижу и в отсутствии литературы на украинском языке в больших магазинах Луганска и Донецка. И это плохо. Спасибо Вам за Ваш труд.

Инна Комяти,

психолог, Москва.

Шановний пане Мирослав! Пише Вам білоруський письменник Юрась Кур'яновіч. З великим задоволенням прочитав Ваш роман "Горянин". Скажу чесно, я не дуже добре знайомий з сучасною українською літературою, але з усього того, що прочитав, Ваш твір найбільш сподобався і вразив мене. Мабуть тому, що його філасофічнасць і елегійний тональність близька мені. До речі, Ваша книжка потрапила мені, можна сказати, випадково. Під час чергового відвідування Львова в 2013 р. та перебування пані Надії Франко (правначкі великого Каменяра і внучки його сина – Петра) я і отримав від господині Вашого "Горянина". Ще одна цікаве обставина, прізвище діда (українця з Чернігівщини) моєї дружини - Тимко. Все в цьому житті має свою логіку. І випадковість в абсолюті не існує. Вона підпорядкована своїм законам (математична теорія ймовірностей тому свідчення).

Мінськ.

Оце тепер був в Кі Вест (Флорида), в музеї Гемінґуея і пошкодував, що не мав з собою Вашого "Горянина", щоб подарувати їм книжку нашого, українського, автора драми на тему людина-природа-людина. Ваш "Горянин" у чомусь навіть кращий, БЛИЖЧИЙ, можливо, аніж "Старий і море". Але є й свої так би мовити застереження. Щось на кшталт того, що пишіть і не озирайтеся, не думайте лише про убуденне сьогодення. Дякую Вам за Вашого "Горянина". Це дійсно дещо інше, ніж "Вічник". 

Василь Зілгалов,

громадський діяч, Ужгород.

Доброго здоровля, шановний авторе книг про Світована, діда Андрія Ворона!

Я прочитав ваші 3 книги про цього мудреця і хочу висловити своє щире 

захоплення. Дуже радий, що познайомився з цією великою Людиною 

завдяки вашому слову. Ці книги- джерело мудрусті, порад для душі і тіла.

Хотів би знати, чи є ще  якісь спогади про діда-Всевіда, з якими ви б 

поділилися з читачем?

А ще хочу впевнитися, чи Оля-хитруня стала вашою єдиною, про яку говорив вам дід (вибачте мені, будь ласка,та, читаючи ваш твір, переживав за вас і за Олю)? Якщо ви писали роман в Косині, то виходить, що так і є. Даруйте мені ,але так хочеться, щоб кінець книги «Світован» був щасливим.

Дякую вам за добре слово про Добру Людину.

Служіть Слову, вам Бог помагає! З повагою і захопленням 

Степан Грона,

музикант, Івано-Франківськ.

Враження від "Ладу" не можливо передати словами, я книгу читаю по декілька сторінок у день,  кожне речення, абзац необхідно усвідомити, "переварити", пропустити через себе. Видатний твір!

Сергієнко Андрій,

диспетчер аеропорту Бориспіль.  

Не можу не відгукнутися з особистою вдячністю за вашу книгу «Світильник слова». Для мене це унікальний шедевр в орієнтирах визначення ролі Слова в художньому тексті. Ваша книга – це своєрідна бахтіологія своєрідної творчості Словом і сприйняттям творчого дару художнього Слова. Вона – як співзвучне живе продовження теоретичних праць М. Бахтіна про питання літератури та естетику словесної творчості.

Олексій Пилипчук,вчитель-словесник, Прикарпаття.

Книги Мирослава Дочинця – на моїй «мудрій» полиці поряд із працями Сократа, Аристотеля, Сенеки, Сковороди.

Тетяна Балюк, музикант, Червоноград.

Коментарі   

0 #3 Ірина 01.04.2015, 17:10
Дякую за збірку новел "Хліб і шоколад"!
Дуже сподобалось. Усім раджу! :-)
Цитата
0 #2 Уляна 26.10.2014, 14:54
Прочитала "Світован". Це був подарунок від автора,неоціненний подарунок для мого єства-душі. Дуже глибока і прониклива книга.Прочитавши її, кардинально міняються погляди на усе: на життя, на стосунки, на розуміння щастя.
Спасибі що Ви є, і несете своїми творами, СВІТЛО ІСТИНИ , в душі людей.
Творчої наснаги і чекаю на нові і такі ж світлі книги.
ДЯКУЮ!
Цитата
0 #1 Уляна 26.10.2014, 14:44
Прочитала "Світован".Це був подарунок від автора, і став неоціненним подарунком для мого єства- душі. Книга дуже глибока і змістовна!!!!!Прочитавши її, кардинально міняється погляди на все(на життя, на стосунки, на розуміння щастя).
Спасибі ,Мирославе, що Ви є , і несете СВІТЛО, світло істини в душі і життя читачів.
Цитата

Додати коментар


Захисний код
Оновити